— Ти не маєш вибору, — нагадала темношкіра. — Поділися з нами тим, що знаєш чи з’ясував, і ми спробуємо допомогти тобі.
Озирнувшись, Томас не побачив Терези.
— А де…
— Пішла перевірити, чи не женуться за нами твої приятелі,— не дала завершити питання Соня. — Годину тому.
Томас згадав Терезу зі сну: як вона дивиться на екрани і міркує про мертвих Творців, про зону ураження. Міркує про шаблони. Як це все пов’язано?
— Говорити розучився?
Томас перевів погляд на Соню.
— Ні, е-е-е… це означає, що ви передумали вбивати мене?
Слова були, звісно, безглузді, й Томасу аж стало цікаво, скільки людей за всю історію ставило таке дурне питання.
— Не квапся з висновками, — посміхнулася Гаррієт, — нам не додалося святості. Просто виникли сумніви і треба поговорити. Втім, у тебе такі само мізерні шанси.
До розмови приєдналася Соня:
— Зараз нам здається найрозумнішим виконати наказ, який дав «БЕЗУМ». Нас більше, та й як би ти вчинив на нашому місці?
— Ну, себе я б точно не вбивав.
— Годі вже. Це не смішно. До речі, коли б ти мав вибір, то чиєї смерті волів би? Нашої чи своєї?
Томаса наче під дихало вдарили. Соня говорила це дуже серйозно. Десь вона правду каже: якщо, залишивши Томаса в живих, вони самі загинуть, то чом би його не позбутися?
— Готовий відповісти? — запитала Соня.
— Ще думаю, — помовчавши, він змахнув з чола піт. Сон, справжня мана, не йшов з голови, хоч Томас силкувався про нього забути. — Гаразд, скажу чесно. Обіцяю. На вашому місці я б мене не вбивав.
Гаррієт закотила очі.
— Тобі легко говорити, бо це твоє життя на кону.
— Справа не в цьому. Мені здається, що вас перевіряють, тому вбивство — не варіант, — Томасове серце закалатало швидше. Він не ухилявся від прямої відповіді — він і справді так думав, але навряд чи дівчата йому повірять, навіть якщо він постарається пояснити. — Може, нам варто поділитися інформацією? Знайти вихід разом?
Гаррієт і Соня перезирнулися.
Потім Соня кивнула, і Гаррієт промовила:
— Ми від самого початку мали сумніви. Щось тут не так. Тож починай розповідати. Тільки постривай, ми всіх зберемо.
— Тоді покваптеся, — порадив Томас, не вірячи, що в нього з’явився шанс вийти з цієї халепи живим. — Треба встигнути, поки Тереза не повернулася.
Розділ 48
Довго збирати дівчат не довелося: Томас бачив, що вони, заінтриговані, не могли проґавити нагоди послухати ходячого мерця. Втім, ставши перед Томасом тісною зграйкою, вони й не подумали відв’язувати його від бридкого всохлого дерева.
— Гаразд, — оголосила Гаррієт. — Спочатку ти говориш, потім ми.
Томас кивнув і відкашлявся. Нарешті він заговорив, хоч і не до кінця спланував свою промову.
— Про вашу групу я знаю винятково з розповідей Ариса. Схоже, на старті наші умови збігалися, проте після втечі з Лабіринту ми пішли різними дорогами. Я не в курсі, скільки всього ви встигли вивідати про Творців.
— Не надто багато, — вклинилася Соня.
Отже, у Томаса є перевага. Це добре, а от Соня, зізнавшись, утнула дурницю.
— Тоді слухайте. Я встиг доволі багато про них довідатися. Всі ми в деякому розумінні особливі, й на нас є плани.
Томас зробив паузу й оглянув дівчат — ті ніяк не відреагували на його слова.
— Більша частина того, що з нами роблять, має сенс. Перешкоди — це елементи Випробувань, або Змінні. «БЕЗУМ» спостерігає за нашою реакцією на різні ситуації. Звісно, я розумію не все, але, здається, моє вбивство — ще один тест. Чи ще одна облуда. Отож… я гадаю, це чергова Змінна, щоб подивитися на нашу реакцію.
— Тобто, — підсумувала Гаррієт, — ти хочеш пожертвувати нами, щоб перевірити свої блискучі висновки?
— Зрозумій, моя смерть безглузда. Можливо, вас перевіряють… тільки можливо. Зате живий я точно зможу вам допомогти.
— Або, — відповіла Гаррієт, — «БЕЗУМ» спостерігає, чи вистачить у нас сміливості вбити ватажка конкуруючої групи. Є сенс перевірити, хто досягне успіху. Відсіяти слабких і залишити живими сильних.
— Я не ватажок. Головний — Мінхо, — Томас рішуче похитав головою. — Ні, самі подумайте. Який сенс у тому, що ви мене вб’єте? Я один, вас он скільки, та ще при зброї. Яким чином ви доведете свою силу?
— Тоді в чому ідея? — запитала дівчина з задніх рядів.
Томас помовчав, ретельно добираючи слова.
— «БЕЗУМ» чекає, що ви почнете думати самостійно, змінюючи плани і приймаючи раціональні рішення. Що більше нас виживе, то вищі шанси разом дістатися прихистку. Вбивати мене безглуздо і марно. Захопивши мене, ви вже показали силу. Тепер доведіть, що вмієте думати, а не сліпо виконувати накази.
Розслабившись, Томас відкинувся на стовбур дерева. Більше він нічого не міг вигадати. Черга за дівчатами. Томас зробив, що міг.
— Цікаво міркуєш, — сказала Соня. — Зовсім як людина, яка відчайдушно рятує своє життя.
— Так, рятую, — стенув Томас плечима. — Але я і справді вважаю, що, вбивши мене, ви провалите справжній тест.
— Вважати можеш, — відповіла Гаррієт, підводячись. — Якщо чесно, ми й самі дійшли таких висновків. Потім вирішили почекати і послухати, що скажеш ти. Скоро сяде сонце, та й повернеться Тереза. От з нею все й обговоримо.
Зовсім не впевнений, що Терезу вдасться переконати, Томас швидко промовив:
— Ні! Вона хоче мене вбити, по-справжньому хоче, — у власному голосі Томас почув переконання, якого насправді не відчував. У глибині душі він досі сподівався, що Тереза не хоче його смерті, хай як би погано з ним обходилася. — Ліпше самі ухваліть рішення.
— Не бійся, — ледь усміхнувшись, відповіла Гаррієт. — Якщо захочемо залишити тебе в живих, Тереза не зможе на нас вплинути. Та якщо… — темношкіра якось дивно подивилася на Томаса. Обмовилася? Бовкнула зайве? — Буде видно.
Томас постарався не виказати полегшення. Ні, звісно, можна натиснути на гордість дівчат… та ні, розмріявся.
Дівчата тим часом заходилися упаковувати речі в наплічники («До речі, звідки в них наплічники?» — подумав він), готуючись до нічного переходу — куди там треба їм іти. Дівчата шепотілися, дивлячись на хлопця. Точно обговорюють його слова.
Темрява густішала, і нарешті повернулася Тереза — тією самою стежкою, якою до табору привели Томаса. Вона зрозуміла, що в настрої групи щось змінилося — з того, як дівчата переводили погляд з неї на Томаса.
— В чому справа? — запитала Тереза вже знайомим твердим голосом.
— Треба поговорити, — відповіла Гаррієт.
Збита з пантелику, Тереза пройшла в дальній кінець печери, до решти дівчат. Повітря наповнилося злим перешіптуванням, але Томас не розчув жодного слова. Шлунок звело в очікуванні вироку.
Температура в таборі зростала, розмова ставала дедалі напруженішою. Тереза розпалилася не менше за інших дівчат. Томас спостерігав, як вона щось їм доводить. Схоже було, що вона — одна проти всіх, і від цього Томас тільки більше розхвилювався.
Нарешті, з настанням ночі, Тереза розвернулася, відійшла від гурту й рушила геть від табору, на північ. На одне плече вона закинула лямку наплічника, а на друге поклала спис. Томас дивився їй услід, поки вона не зникла у вузькій щілині перевалу.
Дівчата наче зітхнули з полегшенням. Підійшла Гаррієт і без зайвих слів перерізала мотузку.
— І як? — запитав Томас. — Вирішили що-небудь?
Гаррієт мовчки визволила Томаса від пут і, сівши навпочіпки, уважно подивилася на нього. В її темних очах відбивалося слабке світло зірок і місяця.
— Сьогодні твій щасливий день. Ми врешті вирішили врятувати твій кощавий зад. У збіги я не вірю, а ми-бо думали з тобою в одному ключі.
Томас чомусь не відчув полегшення. Тої миті він збагнув, що наперед знав, як вирішать дівчата.
— Але я тобі дещо скажу, — додала Гаррієт, підводячись і простягаючи Томасові руку. — Терезі ти не подобаєшся. Я б на твоєму місці стереглася.
Томас прийняв її руку, відчуваючи, як його переповнюють сум’яття і біль.
Тереза і справді хотіла його смерті.