Томас просто дивився на Терезу, сподіваючись, що вона добре бачить гнів у нього на обличчі. Ще ніколи в житті — скільки себе пам’ятав — Томас не почувався таким злим.
— Арисе, привітайся, — промовила Тереза і — що найгірше — посміхнулася.
— Привіт, Томмі,— промовив новачок. Точно, Арис, тільки голос став жорсткішим. — Так зворушливо знову тебе зустріти.
Вістря ножа вперлося в спину.
Томас мовчав.
— Ну, — зронила Тереза, — принаймні зараз ти поводишся по-дорослому. Іди за мною, ми майже на місці.
— Куди? — з металевою ноткою в голосі запитав Томас.
— Скоро дізнаєшся, — розвернувшись і спираючись на спис як на патерицю, Тереза рушила крізь зарості.
Томас поквапився слідом, щоб не доставити Арису задоволення штрикнути його в спину. Місячне світло заледве проникало крізь густі крони, пітьма давила, висмоктуючи з душі і світло, і життя.
Дійшли до печери, де перед входом, як своєрідний бар’єр, стіною стояли всохлі дерева. Томас не встиг підготуватися: ось вони ще продираються крізь колюче гілля, а ось уже опинилися у вузькій щілині в горі. Наприкінці проходу сяяв тьмяно-зелений прямокутний отвір. Тереза, схожа на зомбі, відступила трохи вбік, даючи хлопцям дорогу.
Арис вийшов уперед, спрямувавши, наче пістолет, ніж Томасові в груди, і став навпроти Терези, спиною до стіни. Таким чином Томас опинився між ними — людьми, яким він, покладаючись на чуття, завжди вірив. Дотепер.
— Ну от ми і прийшли, — оголосила Тереза, дивлячись на Ариса, але той не зводив очей з Томаса.
— Так, прийшли. А він і справді вмовив їх не вбивати його? Він у нас майстерний психолог?
— Це і на краще. Нам буде простіше, — поблажливо подивившись на Томаса, Тереза підійшла до Ариса і, звівшись навшпиньки, цьомнула в щоку і посміхнулася. — Яка я щаслива, що нарешті ми знову разом.
Арис посміхнувся і, поглядом застерігши Томаса, щоб не рипався, поцілував Терезу у вуста.
Відвернувшись, Томас заплющив очі. Вона благала вірити їй, шепнула, щоб він тримався, — і все заради того, щоб заманити в цю печеру. Щоб полегшити собі завдання.
Виконати зловісний план, що його склав «БЕЗУМ».
— Та годі вже, — нарешті промовив Томас, не розплющуючи повік. Він не хотів бачити, чим займаються Тереза з Арисом, не хотів знати, чому зробилося так тихо. Тільки б вони швидше закінчили. — Досить.
Не почувши відповіді, Томас розплющив очі; ці двоє перешіптувалися, перемежовуючи слова поцілунками. У Томаса в шлунку ніби розлилася палаюча нафта.
Він знову відвернувся і подивився на джерело дивного світіння: в стіні печери пульсував прямокутник блідо-зеленого світла, заввишки на зріст людини, фути чотири завширшки. Виднілися плями на матовій поверхні цього зловісного вікна, за яким наче ховалися радіоактивні відходи, світні й небезпечні.
Краєм ока помітивши, що парочка нарешті припинила цілуватися і Тереза відійшла від Ариса, Томас обернувся, подумавши: наскільки видно по його очах, якого болю вона завдала.
— Томе, якщо тобі стане легше, мені й справді дуже шкода, що я завдала тобі болю. В Лабіринті я діяла так, як мала. Дружба з вами здавалася найкращим способом отримати спогади і код для втечі. У пустелі вибору теж небагато. Від нас вимагалося привести тебе в цю печеру, щоб пройти випробування. Або ти, або ми.
Коли Тереза замовкла, Томас вловив дивний блиск у її очах.
— Арис — мій найкращий друг, Томе, — спокійно, буденно промовила Тереза.
І тут Томас не витримав.
— Мені… геть… байдуже! — крикнув він, чудово усвідомлюючи, що бреше.
— До речі, якщо тобі не зовсім начхати на мене, ти маєш зрозуміти, чому я роблю все можливе, щоб урятувати Ариса. Ти б зробив для мене те ж саме, авжеж?
Неймовірно, якою далекою стала дівчина, яку колись він вважав найкращою подругою. Навіть у спогадах Томас завжди бачив їх удвох.
— У чому справа? Шукаєш, як дошкульніше мене вразити? Ліпше стули свою гнилу пельку і роби те, навіщо привела мене сюди!
Груди здіймалися від гнівного сапання, а серце скажено бухало в грудях.
— Чудово, — озвалася Тереза. — Арисе, відчиняймо двері. Томасові час іти.
Розділ 51
Томас більше не збирався розмовляти ні з Терезою, ні з Арисом. Але й здаватися без бою він не планував. Тільки вирішив вичекати слушної нагоди.
Поки Арис утримував бранця, спрямувавши на нього ніж, Тереза рушила до ясного прямокутника. Томас мимоволі зацікавився, що ж це за двері.
Терезина постать на тлі дверей здавалася світляною сильветкою, розмитою по краях, наче от-от розтане. Нарешті дівчина вийшла з освітленої зони і біля кам’яної стіни заходилася натискати кнопки на якійсь клавіатурі, якої Томас не бачив.