Закінчивши, Тереза відступила назад.
— Подивимося, чи спрацює,— сказав Арис.
— Спрацює,— відповіла Тереза.
Пролунав гучний виляск, тоді різке сичання. Правий край скла поповз уперед, розчиняючись, як двері. Щілина збільшувалася, і з неї вихопилися клапті білястого серпанку, майже відразу ж розчинившись у гарячому нічному повітрі, немов хтось відчинив дверцята давно забутого холодильника. Скляний прямокутник, як і раніше, випромінював бліде сяйво, але пітьму всередині воно не могло подолати.
Отже, це таки не вікно, а двері, подумалося Томасу. Зеленкуваті двері. Й за ними не було ніяких радіоактивних відходів. Принаймні Томас на це сподівався.
Нарешті з крижаним скреготом двері вдарились об стіну нерівного каміння і зупинилися. Серпанок теж розтанув. Томас почувався, наче провалюється у безодню хвилювання.
— Є ліхтарик? — запитав Арис у Терези.
Поклавши спис на землю, дівчина зняла зі спини наплічник і заходилася порпатися в ньому. Дістала ліхтарик і ввімкнула його.
Арис кивнув на отвір.
— Глянь, що там, поки я за цим нагляну. А ти не рипайся, зрозумів? Майже впевнений, всередині на тебе чекає смерть легша, ніж від удару ножем.
Давши собі слово зберігати мовчання у присутності цих двох, Томас не відповів, міркуючи, чи вдасться роззброїти ворога.
Підійшовши до самого порога зяючого прямокутника, Тереза спрямувала промінчик ліхтаря всередину і повела ним вгору-вниз, праворуч-ліворуч. Крізь тонку пелену серпанку вдалося розгледіти інтер’єр.
То була маленька кімнатка, всього кілька футів завглибшки, сріблясті металеві стіни з дводюймовими виступами з темними отворами на кінцях. Маленькі виступи були розкидані приблизно за п’ять дюймів один від одного, утворюючи на стіні такі собі квадратні ґратки.
Вимкнувши ліхтарик, Тереза обернулася до Ариса.
— На вигляд схоже.
Арис швидко глянув на Томаса, який так захопився спогляданням дивної кімнати, що проґавив шанс почати опиратися.
— Точно як описували.
— Отже… здається, воно? — запитала Тереза.
Кивнувши, Арис переклав ножа у другу руку.
— От і все. Томас, будь чемним хлопчиком, заходь у кімнату. Хто знає, раптом це знову тест, і щойно ти ввійдеш, як тебе відпустять. І ми знову будемо щасливі разом.
— Стули пельку, Арисе, — вперше за останній час Тереза промовила фразу, за яку не хотілося її вдарити. Дівчина обернулася до Томаса, намагаючись не дивитися в очі.— Пора, годі вже тягнути час.
Арис ножем вказав Томасові на кімнату.
— Пішов. Не змушуй тягти тебе.
Намагаючись надати обличчю байдужого виразу, Томас поглянув на хлопця, а розум тим часом гарячково прораховував мільйон варіантів. Його накрила хвиля паніки. Зараз або ніколи. Битися або вмерти.
Томас, глянувши на двері, пішов у тому напрямку. Три кроки — і він уже подолав половину відстані. Підійшла Тереза, стиснула кулаки — на той раз, якщо Томас наостанок викине якогось коника. Арис цілився ножем йому в шию.
Ще крок. Другий. Ось Арис стоїть ліворуч, усього за декілька футів; Тереза за спиною, кімната зі сріблястими стінами й отворами в них — попереду.
Зупинившись, Томас подивився на Ариса.
— Пам’ятаєш, як спливала кров’ю Рейчел? — Томас зробив свою ставку.
Приголомшений, Арис на мить розгубився. Томас тільки на те і чекав: кинувся на хлопця і лівою рукою вибив ножа, а правою врізав під дихало, аж Арис гепнувся на підлогу, відчайдушно хапаючи ротом повітря.
Скреготнув метал об камінь, і Томас не встиг буцнути Ариса ногами, як збирався. Озирнувшись, Томас побачив, що Тереза вхопила спис. Якусь мить вони дивилися одне одному в очі, й тут дівчина кинулася в атаку. Томас не встиг затулитися, як ратище списа врізалося йому в скроню, аж з очей іскри посипалися. Томас гримнувся на землю і, сподіваючись не знепритомніти, відповз навкарачках.
Тереза з криком вдарила його списом по тімені. Хлопець знову впав; по волоссю на скроню потекло щось тепле. Голова лускала від болю, наче в мозок увігнали лезо сокири. Біль розлився по всьому тілу, викликаючи нудоту. Томас перекинувся горілиць і побачив, що Тереза знову замахнулася списом.
— Іди в кімнату, Томасе, — засапано звеліла вона. — Іди, або я битиму тебе, поки ти не вирубаєшся чи не спливеш кров’ю.
Доти Арис уже оговтався і, зіп’явшися на ноги, підійшов до Терези.
Зненацька Томас хвицнув їх по колінах, і вони з криками попадали одне на одного. Від натуги по всьому тілу прокотилася хвиля страшного болю, в очах спалахнули білі іскри, світ закрутився. Перекинувшись на живіт, Томас підсунув під себе руки, але не встиг підвестися і на кілька дюймів, як на нього впав Арис і почав душити.