Далі Тереза заговорила подумки:
«Тепер ти мене добре чуєш?»
«Так. Ви з Арисом і справді розмовляли, поки нас тримали в Лабіринті?»
«Ну...»
Вона не договорила, і коли Томас обернувся, вигляд дівчина мала збентежений.
«У чому річ?» — запитав він і швидко глянув собі під ноги, щоб не полетіти, перекидаючись, вниз по схилу.
«Я поки що не хочу в це заглиблюватися».
— Заглиб… — Томас мало не поставив запитання вголос і провадив подумки: «Заглиблюватися у що?»
Тереза не відповіла.
Томас повторив наполегливіше: «Ну!»
Тереза, перш ніж відповісти, ще кілька секунд помовчала.
«Так, ми з Арисом балакали, відколи я потрапила у Глейд. Здебільшого поки я лежала в тій дурнуватій комі».
Розділ 55
Тільки зусиллям волі Томас змусив себе не зупинитися й не розвернутися до Терези. «Що? Чому ти відразу не розповіла про Ариса?» Наче мало йому причин не любити цих двох!
— Ви чого замовкли? — запитав раптом Арис. — Про мене пліткуєте? Подумки?
Неймовірно, і де тільки ділася його кровожерливість? Ніби Томасові привиділося жахіття у мертвому гаю.
Томас видихнув усе, що в ньому накопичилося:
— Не можу повірити. Ви двоє…— він не договорив, зрозумівши, що не дуже здивований. Зрештою, він бачив цього хлопця в недавньому сні-спогаді. Арис теж бере участь у цьому — хай що це є. І те, як вони спілкувалися у тому сні, наводило на думку, що вони на одному боці. Принаймні колись були.
— От гниляк, — нарешті промовив Томас. — Терезо, продовжуй.
— Гаразд. Ще треба багато чого пояснити, тож мовчи і слухай, зрозумів?
Від довгого спуску ноги вже судомило.
— Зрозумів. Тільки… як ти визначаєш, коли говориш зі мною і коли — з ним? Як працює зв’язок?
— Просто працює, і все. Уяви, я запитаю, як тобі вдається ступати то лівою, то правою ногою. Це… природно. Мозок діє автоматично.
— Ми з тобою теж спілкувалися, чувак, забув? — нагадав Арис.
— Ні, не забув, — пробурмотів Томас, украй роздратований і засмучений. Якби зараз він міг повернути пам’ять — до останнього спогаду, всі шматочки пазлу стали б на свої місця, і тоді можна було б рухатися далі. От тільки навіщо «БЕЗУМ» стирає пам’ять? І навіщо час до часу спливають якісь уривки спогадів? Це випадково чи навмисно? Побічний ефект Переміни?
Стільки питань! Стільки гнилих питань — і жодної відповіді!
— Добре, — сказав Томас, — триматиму і рота, і мозок на замку. Продовжуй.
— Про мене й Ариса поговоримо потім. Я практично нічого не пам’ятаю: коли отямилася, то все забула. Кома — частина Змінних, і телепатичне спілкування збереглося, щоб ми не звиханулися. Адже ж ми самі певною мірою це все влаштували.
— Влаштували? — перепитав Томас. — Я не…
Наздогнавши Томаса, Тереза поплескала його по спині.
— Ти обіцяв мовчати.
— Обіцяв, — буркнув Томас.
— Отже, з’явилися оті люди в дивному вбранні, і зв’язок з тобою зник. Я злякалася, вирішила, що мені сниться кошмар. До обличчя притулили смердючу ганчірку, і я знепритомніла. Отямилася в незнайомій кімнаті, на ліжку. Навпроти сиділи кілька людей, за якоюсь скляною стіною… я й не помітила її, поки не торкнулася. Це навіть не скло було, а… щось на зразок силового поля.
— Ага, — відповів Томас. — У нас теж таке було.
— Невідомі виклали план, за яким ми з Арисом повинні тебе вбити. Веліли передати задум Арисові телепатично, адже він уже приєднався до твоєї групи. Тобто до нашої, групи «А». Я перейшла до групи «В», і нам усім розповіли про місію: дістатися прихистку, — і про хворобу, Спалах. Ми злякалися, збентежилися, потім зрозуміли, що вибору немає. Пустелю перетнули через підземні тунелі, місто оминули. Нашу зустріч в халупі на його околиці й усе, що було потому: засідку в долині, зброю, побиття, — спланував «БЕЗУМ».
Щось підказувало Томасу, що до відправки в Глейд він знав про цей сценарій. Тут-таки виникла сотня питань, однак Томас вирішив поки їх притримати.
Після чергового повороту Тереза провадила:
— Напевно я знала тільки дві речі. По-перше, мене попередили, що як порушу план, тебе вб’ють. Сказали, у них є «інші варіанти». По-друге, тобі потрібно було відчути абсолютну, стовідсоткову гіркоту зради. Саме тому ми й чинили з тобою так, а не інакше.