Тимко спочатку був розігнався до хати-читальні, але потім відкинув свій замір, бо вже було пізненько і кіно, мабуть, уже давно закінчилося. Мовчки він пішов пустою сільською вулицею.
– Ги-ги, – засміявся Гарасько, показуючи кудись у темряву рукою. – Диви, як прижимаються.
Під чорним стовбуром верби заворушилися дві постаті.
– Матвію, не лізь, бо вдарю. Матвію! Ну, що тобі за інтерес? – тихо гомоніла дівчина.
– А що я роблю? – дивувався парубок.
Тимко, не збавляючи кроку, пішов далі. Але Гарасько йти не хотів і все просив Тимка залишитися, щоб підслідити, що воно буде далі під тихими вербами.
– Я одного разу підзирав за одною парою, так цілувалися, – хихикаючи, розповідав він. – А я як закричу: «Ай-я, як вам не соромно», – а вони й порозбігалися…
– І ніхто тебе не тріснув по гамалику?
– Ні… Ги-ги.
– Не нарвався ти на мене. Я б тебе відсупонив…
Гарасько урвав сміх, мовчки плуганився за Тимком, загрібаючи пісок своїми босими клешнюватими ногами. Так вони ще трохи пройшли селом і завернули на Притулівку – бічну вулицю, що йшла пісками понад Ташанню. Незабаром вони натрапили на громаду хлопців, що сиділи в сосні на піску.
– От і каже капітан Немо, – чулося звідти. – Поховайте мене на золотому морському дні разом із моїм човном. Прийшли до нього матроси, стали на коліна і присяглися на вічну вірність. І не було ні одного з них, щоб не плакав: так їм було жаль розлучатися із своїм капітаном. Зодягли вони скафандри, випливли на поверхню моря, глянули, а з морського дна, з чорної прірви жевріє світло – то блисне, то згасне. То блисне, то згасне. То капітан Немо шле своїй бойовій команді останнє «прощай».
– Хомутенків студент бреше, – зашепотів Гарасько. – З університету вигнали, так він тепер хлопців туманить.
– Мовчи, довбня.
Підійшли до гурту. Улас продовжував далі:
– Так що в кожній фантазії є доля істини. І настане такий час, що зроблять такого човна, а може, вже й зробили, що він буде і плавати, і літати.
– А правда, що на Марсі живуть також люди, тільки не такі, як у нас, а з двома головами? – обізвався з гурту хлопець, і Тимко пізнав по голосу Марка.
– Наука доводить, що життя на Марсі існує, але чи єсть там люди і які вони, поки що невідомо. Але прийде такий час, що таємниці всесвіту, – Улас показав рукою в небо, – будуть розгадані.
– Писалося ж у Біблії, що літатимуть птиці і залізними носами клюватимуть людей, – от і є літаки. Нам колись на толоці дід Інокеша розказував.
– Тепер, коли наука так швидко пішла вперед і довела закони, на яких тримається всесвіт, Біблія – це просто збірник казок, розрахованих на старих дідів, яких мучить безсоння. Біблія давно вмерла, і коли б ви, хлопці, більше читали книжок, ви б не слухали діда Інокешу і розуміли б, що життя – дуже цікава штука і що жити – це значить учитися.
– Еге, навчишся, – вставив своє слово Марко. – Від рання й до ночі на ріллі так ухоркаєшся, що не тільки за книжку, а й за ложку не візьмешся. А є трохи вільного часу – мати ганяє, як цуцика. Дров нарубай, води принеси, в корови повичищай. Я так з дому тікаю. Оце хоч на вулиці відпочину та послухаю, що розумні люди говорять.
– Навчіться розподіляти час, і вам вистачить його і на працю, і на читання книжок. Бувають такі дні, коли ви працюєте менше, наприклад, зимою, отоді беріть у руки книжки і читайте. Великий пролетарський письменник Горький говорив, що все те, що в нього є найкращого, він одержав завдяки книжкам.
– Коли всі будуть дуже вчені, хто в землі порпатиметься? – сказав Тимко. – Всі в білих капелюхах ходити не будемо, треба комусь і в картузах.
– У тебе зовсім невірне уявлення про інтелігенцію. Ти дивишся на неї очима дореволюційного мужика. Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без інтелігенції, без науки неможливий розвиток суспільства. Люди розумової праці винайшли трактор. Ти на ньому ореш, радієш, що тобі полегшено працю, одначе забуваєш подякувати вченим, що вигадали цю машину.
– Говори, як хочеш, а я знаю своє. Ти от поїхав у місто, краватки носиш, а гнойку понюхати боїшся, хоч сало любиш тріскати. Кожного разу, як у Харків їдеш, такого сидора шнуруєш, що конякою не підвезеш. А вивчишся, то яка нам з того користь буде? Адже тебе в село і ціпом не наженеш. Ти будеш тертися біля вчених, де-небудь у великому місті, та гроші в кишені гребтимеш, а побачиш у трамваї дядька з мішком – сахатимешся, як від чуми, щоб він тобі чистенької сорочечки не замазав.