Я тоді не знав, що це були перші лекції релігії моїх предків. Я зрозумів це згодом як вислід... довгих студій.
Після усіх філософій трагічного песимізму, після усіх наук про те, як треба визволитися від завороженого кола народжень і смертей, із зловіщого кола „Самсари", я зрозумів, що ці тоді ще незрозумілі й недоцінені мною лекції рідної релігії на рідному селі моєї матері були найкращими. Оце безсмертне бажання:
— Дай Боже щастя!
Хто ж є той Бог, що дає Щастя? Він напевно має його пребагато і розсипає такими долонями, повнішими ніж вуйко, коли сіяв зерно у полі, щоб зійшло поле золотим сонячним щастям важкоколосої пшениці.
Він мусить бути такий щасливий. Він мусить бути сам Щастям. Це праджерело і праоснова всякого Щастя.
Довго, довго це тривало поки це вчення рідного вуйка я написав як основу основ мого... Знання Таємного. А це знання таємне знав уже мій рідний вуйко. І знав його Прапредок-Віщун. Тільки мій вуйко не знав, що можна цей його світогляд підняти до висот... теології і метафізики.
Довго, довго це тривало поки через санскрит і трудні студії Ригведи я „розшифрував" тайну цієї Пранауки і збагнув усю повноту її змісту.
Я не знав, що той Прапредок-Віщун, який встановив такий звичай вітання, перемінив моїх предків у священиків, які уділюють собі так часто, так просто і так торжественно оце Ритуальне благословлення в ім'я Джерела Всесвітнього Космічного Щастя, якого назвали вони іменем власним „БОГ".
— Дай Боже щастя! Коли це сталося?
Я навчився в прастаринній Атхарваведі такого гимну.
23
А Атхарваведа працює і зберігає матеріял ще старший як сама Риґведа. Матеріял сутонародній. Атхарваведа значить: Знання Гимнів Жреців Вогню. А ось цей гимн:
Хай ріжуть лемеші ріллю на щастя! Хай тягнуть коні ратаям на щастя! Леміш і плуг хай жертвою зрошені Врожай зернистий творять плугачеві!
Коням щастя, людям щастя! . Хай нам оре плуг на щастя! Хай ремені в'яжуть щастя! Хай батіг лящить на щастя!
Рідній скибі б'єм поклони! Щастям звернися зорана! Будь нам ласкава, о Блага! Будь нам плодюча, о Свята!
Оце є те наше бажання „Дай Боже щастя" розвинене у цілий гимн Благословення Землі. Приблизна дата цього гамну... 3.000 років до н. е., як час рахуємо, або 5.000 років до наших днів.
Студіюючи і перекладаючи цей Гимн Атхарваведи я не міг не думати про наше рідне село із тим його щоденним благословенням.
Слово „на щастя" звучить у санскриті „су-астає" а це давальний відмінок від кореня „су асті".
„Су-асті" значить „Хай станеться Добро!". „Добро" — це прешироке значення, яке обіймає усе те, що в нас зветься щастям. Село, в якому я навчився цієї мудрости, зветься Добро-стани. Стан Добра, хай станеться Добро!
— Дай Боже ЩАСТЯ!
Звичайно, я добре пригадав собі назву цього рідного села моєї матері, коли зрозумів повний зміст слова „Су-асті". Воно також виражене окремим символом відомим в археології, як знак доброго бажання Щастя. Але не тут ще місце на розгляд цього символу.
Хочу тільки вказати, що всю повноту і глибінь віри моїх прапредків я відкрив для себе в Ригведі. І від тоді я навчився глибше любити і шанувати оці останки цієї віри, які збереглися в залишках фолкльору.
24
Але цей фолкльор набрав нового змісту і глибини саме тому, що його, старший і споріднений із нашим, вид зберігся не із записів 19-го століття, але із перед 5.000 літ.
Неодин раз в моєму житті я відрікався щастя як мого життєвого ідеалу. Я дорікав цілій нації, що вона надто погрузла в оце розуміння старинно-землеуправного розуміння щастя, як життєвого ідеалу непридатного для величі історіотворчої нації.
Мої студії Ригведи получені із важкою боротьбою. Сьогодні я розумію, яке велике щастя дала мені ця боротьба. Я відкрив там повноту і глибінь Віри Прапредків.
Отже із наведеного гимну я навів тільки декілька строф, саме тих, що я сподіюся, що мій брат-читач зрозуміє у цій стадії мого викладу, або розгорнення вчення про Бога.
Цілий гимн наведений у моїй збірці „Гимни Землі".
Для відмічення перспективи нашого дальшого походу вгору до зрозуміння Віри Прапредків я наведу — в черговості можливого зрозуміння — ще й інші рядки:
Плуги запрягаймо, ярма вкладаймо, Немов у лоно розсіймо тут сім'я, Хай виросте пишно, буйно-розмайно, Хай вчасно дозріє під серп насіння!
Праця є тут благословенням і творчістю. Навіть святістю сіяння зерна. Це ще все зрозуміле.
Я зрозумів також, чому в обряді Різдва на гуцульщині посвячували зерно обрядовим священним танцем. Сильні і здорові мужчини виконують старинний ритуальний танець „Освячення Зерна" під посів. Зерно лежить на білій плахті. їх му-жеський танець наділює зерно магічною силою плідности. Так освячене зерно вкладають вони далі у подолок господині. Символіка зовсім прозора. Це зерно далі мішає господар із засі-вальним зерном і сіє його на весну немов релігійний обряд, — торжественно, священно. Хто з нас не бачив таких картин?
Шевченко буде сіяти Слово на перелозі. Це сіяння слова було для Шевченка свідомим священнодійством. Цього священного дійства сіяння слова він навчився від своїх прапредків.
„Може зійдуть ножі обоюдні!"
25