38
тексти були видруковані в „ЖАР-ПТИЦІ" у Сан Франціско. А над усе: збереглася тільки одна фотографія однієї дощечки. Отже це єдина тінь автентичної дощечки.
Маємо спроби відчитання цієї дощечки Міролюбовим і Лєсним, а нещодавно А. Кирпичем у Англії. Це все аматори. З них найсоліднішим являється С. Лєсной — він же Парамонів, який присвятив їм декілька видань, а також оголосив друком фотографію дощечки ч. 16.
Учені будуть сумніватися, чи вони взагалі існували? Чи фотографія не є якимсь фальсифікатом Міролюбова на невідомому матеріялі.
В такому стані єдиним можливим доказом є сама тільки аналіза тексту. І то єдиного тексту з фотографії. Бо ж відчитання Міролюбова виявляє наявні помилки, які він сам признає. Ці помилки будуть його боронити перед закидом фальшування дощечок. Він не знав сам, що переписував і в моменті переписування, а також далі, в часі своїх шумномовних коментарів, не розумів їх змісту. Читав, чи здогадувався про значну кількість слів і з того ловив чи здогадувався про їх зміст. Висновки часто передчасні, а відчитання з численними помилками, які значно утруднюють їх дальше розшифрування.
На домір злого сам він пише про те, що Університет у Брюселі запропонував їм свою допомогу, але вони відмовилися від цього. Тут очевидний мотив самим їх відчитати першими та здобути славу. Виявилося, що вони до цього нездібні, а тільки перешкоджали в їх відчитаній та студіюванні. „Сам не гам і другому не дам" ...
А в тім археографія — це спеціяльний предмет, який сам собою вимагає довших студій і праці.
В міжчасі, як я вже згадував, зачали братися за їх „розшифрування" чи аматори, чи... як би їх назвати?...
Я волів би, щоб за відчитання цих текстів взялися справжні вчені. Це звільнило б мене в науці від закиду необ'ектив-ности. Ми ж бо заінтересовані в текстах дохристиянської віри в Україні, чи тимбільше на широкому терені старослов'яись ких поселень. Але ніхто з учених не брався за діло. Вони воліли б, щоб хтось інший робив важку роботу першої оранки цілинного тексту. Вони потім виступлять II ГНОЇ ТО кришкою ІІОШІ потім будуть знати краще.
Покищо, сказати правду, — вони дивляться на ці тексти як на китайські написи. Коли ж і прочитають пару рядків за Міролюбовим, то здвигають раменами. Не та граматика, що вони н знають, чи радше дуже слабо знають деякі тексти. Учені нової школи, американсько-мюнхенські доктори — їх же 500! — зовсім таки не знають — тверджу це рішуче — зовсім анальфа-бети в старослов'янських текстах. А отже, залишилися білі круки, що студіювали старослов'янську мову ще до першої світової війни в Києві чи Москві, чи теж ті, що кінчили університет в нормальних умовинах у Львові чи Відні, наприклад професор Біда, чи мгр. Борковський.
Що ж, доводиться ждати, аж зроблять це чужинці типу Якобсона.
Я зрозумів, що мушу взятися за це діло сам. І ось перше звідомлення.
Я зібрав усі тексти друковані в „Жар-Птиці" через фотокопії з Британського Музею. Яке добродійство Музею. Для цілей студій і консультації із незалежними вченими я зробив фільм, — на днях буде на руках, — та спорядив покищо три копії цих текстів. Один із них для мір. Володимира Микули, який виявив зацікавлення ними як історик старої Русі-Укра-їни. Покладаю на нього надії. Він читає ці тексти легко, хоч ще існує тисячу сумнівів, зокрема граматично-лінгвістичної природи. Остаточні висновки будуть лежати таки в цій ділянці, зокрема в питанні суцільности — очевидно умовної — тієї мови, чи тих мов, якими написані тексти. Це така його думка, зрештою мною пропонована, для заспокоєння перших сумнівів, ще перед усякими дослідами.
Я сам взявся до незалежного відчитання оцієї єдиної сфотографованої дощечки. Мушу сказати, що я розшифрував цілий текст за виїмком останньої, сильно зіпсованої, лінійки.
Мої вражіння про цілість текстів:
Мене переконує щирість текстів, як виразу віри. Не можу припустити, що хтось її видумав штучно, себто підробив.
Це автентичність самої віри в її первісній формі.
Хай слово „первісний" не впровадить Вас у блуд. Там є вже заавансована теологія нашої віри першого тисячоліття.
Що ж Вам сказати, дорогі друзі!?
Для тих, що читали „Про Перуна знання таємне", чи теж для тих, що читали „Гимни Землі" і „Повстань Перуне" не
40
як поезію та літературу, але як вираз віри — не буде ніякої несподіванки. Хоч тут не повинно бути для мене ніякого „чуда", то,однак, таке відтворення старої віри із її рівночасним дальшим розвитком є хіба найбільшим чудом! Для нас воно не є чудом, якщо прийняти тяглість розвитку Духа Нації. Але тільки тоді. Правда, мені допомагав в деякій мірі паралелізм дальшого розвитку первісної віри арійців на грунті Ригведи, але все одно, я сам не годен вийти з дива.