62
Книгу Віри народу присвячує наш Віщун Велесові.
Прабатько молиться до богів у числі многім. Його молитву чує ДАЖБОГ. Це він у чудесний спосіб запліднює дві дочки Прабатька. Але це Велес приносить двох молодих хлопчиків.
Отже вже тут, в самому началі проявлення Віри, бачимо і стверджуємо яскравий вираз ГЕНОТЕЇЗМУ, який далі зустрінемо і будемо досліджувати в цілій книзі.
Велес — це БОГ РОЗСВІТЛЕННЯ. Це той, що приносить Вічне Світло Сварога на нашу Землю. Сонце — це його вияв. Але ДУХОВЕ ПРОСВІТЛЕННЯ — це також вияв Світла. Віщун Боян є його внуком.
ДАЖБОГ — це БОГ ВСЕБІЧНОГО ВОГНЮ. Це живе його Горіння.
БОГ ВОГНЮ, що є в СОНЦІ. Бог людського вогню, животворчого дару ДАЖБОГА. Бог домашнього вогню. Бог вогню, що горить у Жертві. Бог Народження, БОг Весілля. Бог людської радости і щастя. Він приносить на землю, він оплодотворює все, що живе Вічним Вогнем і Світлом Сонця. Це.отже, теж Бог Сонця у цьому змислі. ДАЖБОГ — це горіння у ДУШІ НАЦІЇ. Там він здійснює її історію.
Так що ж! Чи це два Боги, чи це один Бог? В тому питанні саме вияв генотеїзму. Це рівночасно два Боги і рівночасно один Бог. Вогонь і Світло не те саме як з'явище, хоч як два з'явища вони нерозривні. Отак і ці два Божества. Можна сказати, що це дві назви. Але це не так просто. Це також дві сутності. Світло відділене від свого джерела існує самостійно як окреме з'явище. Ранкове Світло, ще перед появою сонця, існує немов самостійно. І справді, раз відділившись від сонця, іде його проміння у всесвіт, як самостійна істота. Його назвуть наші предки Богинею Світання, або Утренею (як прочитаємо в окремій студії). Але все це існує, живе, діє у одному Вічному Світлі Сварога.
Хай мовчать Канти і Шоненгаури перед глибиною цієї метафізики наших віщунів і волхвів.
І саме їх вчення про Богів розгорне перед нами усю красу і живучість, усю мінливість не в сімох, але в тисячу барвах Всесвіту Сварога. А діє він і живе в усіх Божествах, його проявах, його еманаціях, його видах, його назвах, його синах.
Оце перша наша лекція генотеїзму. А друге вчення це:
63
Божественність запліднення і народження.
Його здійснює сам Бог весілля і Роду. Це ніщо не є грішне і прокляте само в собі. Хлопці Даж-бога родяться без первородного гріха.
Це корона життя. Це Святість і Вічність Роду і Народу. Немає тут нічого брудного і гріховного.
Це виражене також в українському весільному обряді. Хто добре його знає, той знає, що обряд весілля не кінчиться за весільним столом. Його завершенням є саме містерія запліднення.
Це сам Дажбог. Батько людського щастя. Найвище щастя людини в його Роді.
А цей Рід Божественний.
Прості слова об'явлення. Прості і правдиві, як слово віщуна. Воно згущене, як букви на малій дощинці. Ні слова зайвого. Кожне слово нове як об'явлення, свіже, міцне як ранкове світло.
ТИ Є СИНОМ ТВОГО БОГА!
Сказано про дві чудотворниці, але лиш у прийдешньому здійсниться Божественність твого призначення.
Неси Світло і Щастя у людський світ. Бо ти є сином Божества Світла і Щастя.
Коли ж це сталося оте народження нації, народження Українського Народу?
Смішне питання, оце „коли".
Тоді ще не було історичного часу. Усе в нашому гимні старинне. Кажемо, що це архаїчна доба патріярхальности. Нарід зображує цей час, як час Батька Русі. Сини цих патріярхів будуть цілими народами.
Знайдем декілька видів цього міту народження. Вважаю цей найстаршим. Інші мають у собі елемент історії, а саме назви. Тут одна тільки назва: РУСЬ.
А її територія? — спитає смішака.
Територія необмежених просторів історіотворчої Русі, яку сьогодні в її обмеженій формі називаємо Україною.
Але знайдемо у „Книзі Велеса" і це питання території.
Знайдем і те, що всі ці території прастарої Русі величають і поклоняються Київу. Заявляють, що нікому, тільки Київу, будуть платити данину. Тільки Князя Київа будуть слухати. А будуть вони вибирати своїх князів на всіх широких Землях
64
України на сім років, а ці князі між собою будуть вибирати князя у Київі, що буде Батьком усіх цих країн. Така буде історія від Прабатька Русі до Батька усіх країн цієї Русі.
Така була конституція наших прабатьків. Конституція України насьогодні.
Не можна яскравіше визначити перед історією свою національно-державну приналежність, як це зробили наші прабатьки у своєму посланні до нас сьогодні.
Це Україна, але не Україна в її обмежених границях сьогодні, але Україна, як прабатьківщина цієї Русі, в якій народилися і з якої виросли всі сини Прабатька Орія, але про це будемо читати згодом.
Це Україна, яку в історії творили далі і боронили Олег, Ігор і Святослав. Це Україна ще більша і ширша від тієї, яку любив Святослав і дякував Перунові, що вчинив її такою великою.