Київ тут ясно визначений, як скиптр Великої Держави Русі-України. Незгода Князів, їх межиусобиці, відсутність великодержавної централізації, наявно руйнують Київ ізнутра. Віщун „ СЛОВА" закликає до вседерлсавної єдності і ясно проголошує споконвічну місію України. Але основа цієї Держави, її історична і власна духовість, одержимість їх національної Віри, була вже захитана двоєвір'ям. Ремінісценсії національної Віри є тут напів спогадами, напів літературним стилем: писати „старими словеси"... Автор „СЛОВА" наводить Бояна, одного з національних Віщунів і називає його „Внуком Велеса". Пригадує його епопеї, які вже забувалися в історії разом із затратою національної Віри у княжих столицях.
76
У Книзі Велеса знайдемо численні пов'язання цієї традиції і власне — і це найважніше — добу одсржимости національною ВІРОЮ, ідею її оборони перед наступом християніз-му, а у ще старших часах перед наступом грецької експансії в добу її колонізації Причорномор'я.
В народі ще довго жили перекази, билини, пісні, яких залишки чи відгуки стрічаємо ще сьогодні, а зокрема в записах етнографії минулого та початку 20-го століття. Найпильніше зберігалися старшин обряди, ось як похорони, голосіння, ве сілля, Різдво, Великдень. Відродження Нації нерозривно поєднане з цими рештками ираджерел нашої вірної духовостн і культури.
Значення цього факту для самозбереження нашого народу я висвітлив дещо ширше в моїй праці п.з. „Джерело сили української культури".
Залишився марний список назв Божеств у „Хроніці" як мертвих і гідних погорди ідоліз, так немов би християни не зображували своїх Божеств в образах (іконах) і статуях. Ще декілька зневажливих тирад у проповідях, які намагаються представити стару Віру як примітивне многобожжя. І знову всупереч ствердженням грецьких джерел про Верховного і Много-проявного Бога Громів — ПЕРУНА.
Про істоту ГЕНОТЕЇЗМУ, себто вчення про ЄДИНО-БО-ЖЕСТВО як многопроявної, многоіменної і многоособової Істоти (подібно до ІПОСТАТЕЙ християнізму) ніхто з українських дослідників ще не чув. Саме клясичний приклад цього ГЕНОТЕЇЗМУ стрінув я в Книзі Велеса.
Разом з занепадом Старої ВІРИ пропадала і свідомість нашого історичного „Я", забувалася старинна історія України. Дійшло до того, що християнські хронікарі (здебільша греки), починали історію української нації від Олега, всупереч наявним ствердженням арабських і вже візантійсько-ромейських джерел. Пропала в пам'яті народу свідомість своєї споконвічної Батьківщини і героїчної боротьби за наше буття над Чорним морем і в просторах поміж Волгою та Дунаєм.
А грецька загарбницька експансія, що зруйнувала слов'янську ТРОЮ, зачинила вихід з Чорного моря до Малої Азії та Середземного моря, колонізувала північне Чорномор'я та захопила в свої руки монополь на експортну та імпортну торгівлю, дістала — в християнській інтерпретації — ореол релігійно-культурної місії — Божої Ласки та Порятунку „варварів" з темряви їхнього дотеперішнього „поганства"...
77
Дійшло до того, що нашого найхоробрішого Князя Святослава вважає дехто Завойовником, хоч насправді він визволяв і боронив наші споконвічні Землі від візантійських наїзників...
В опінії християнських монахів-греків, він сягав не по
своє...
Це діялося в добу, коли германська історія дбайливо зберігала свої дохристиянські пам'ятники, головно у виді іс-лянської ЕДДИ, манускрипт якої є досить пізній. Подібно і англо-саксонський „БЕОВУЛЬФ" зберігає багато матеріялу з дохристиянських саг і переказів старинної доби, але без жодного порівняння до старинности Книги Велеса, яка є століттями старша за них.
Але в Україні християнізм боровся проти самого змісту української духовости і разом із тим проти національности. Ніде в світі так жорстоко й грунтовно не винищено культурної і духової спадщини СТАРОЇ ВІРИ апостолами й неофітами НОВОЇ ВІРИ — ХРИСТИЯНІЗМУ...
Цього факту ніхто не заперечить. Знищення майже комплектне і нікчемне. І це всупереч фактові, що пана римський має одну з найкращих колекцій пам'ятників історичного грецько-римського мистецтва з дохристиянської доби, яке сталося взором і визначником норм цінностей краси мистецтва для цілої Европи.
Дещо із подиху цієї нашої старовини залишилося в частинах України, які вважалися „відсталими".
На поміч прийшли тут етнографи 19-го століття. Гердер висловився з захопленням про українську пісню в своїх „Голосах народів у піснях". Видання збірника народніх пісень Максимовича мало рішальний вплив на строфіку і творчість Шевченка. І
Почалося систематичне вивчення українського фолкльо-ру і ціла етнографічна й народницька школа в українській літературі.
Почалося відродження української літератури, вже добре відоме в історії України.
РЕНЕСАНС ПАНАРІЙСЬКОЇ МИСЛІ