А "може це завіщання їх божественного мудреця вказує їм на їхню „спадщину" — історіотворчий міт минулого, спогад про ті величаві тереми, які вони — кочовики і завойовники, — бачили в минулому і чули про них у сучасному.
Хто знає? Залишім це дальшим дослідам над Еддою. Покищо відмітьмо можливість і такої її інтерпретації. Чи добре зрозумів молодий князь голос віщої ворони, що показує йому землі для нових спроб завоювання у його „гоні на Схід"?
Данапріс у Константина Порфірородного
Важливий запис назви Дніпра стрічаємо у Константина Порфірородного (905-959). Цей кволий імператор Візантії, відсунений від дійсної влади могутньою ріднею і завжди залежний від іператорського двору, був однак великим ученим і ерудитом. Завдячуємо йому низку науково-історичних праць, як теж творів написаних із його доручення і під його наглядом для історії України і цілого Чорноморського надбережжя.
Найважнішим є його твір „Про Управління Імперією". Він призначений для його сина, як збірка державної мудрости, досвіду й відомостей. Це іронія долі, що його син справді „навчився" управляти імперією за візантійською мудрістю і почав своє управління від... отруєння свого батька.
Константин знає вже докладно назву Русь і її численних городів. Йому вже відоме ім'я Святослава у формі „Свендос-флявос". В цій теж формі стрінемо це прізвище також у Лева Діякона. В описі старої Руси приковує нашу увагу опис походів Русичів лодіями в них Дніпром. Лаштувалася до цього ціла країна, а збиралися вони в Київі. Саме при нагоді картини цього походу стрічаємо чи не вперше в історії назви Дніпрових порогів. Відоме вже нам перекручування назв, справило багато клопоту ученим і дослідникам, які пробували брати їх надто буквально, коли ж насправді перекручення зовсім очевидні. Так, наприклад, записує він назву порога як „НЕАСЕТ", в яко
815
му з легкістю пізнаємо „НЕНАСИТ" — як читає цю назву Томсен, — пізніший „НЕНАСИТЕЦЬ". Брак однієї букви не повинен нас дивувати, бо зачув він цю назву зі слуху, або зі слуху другої чи третьої особи, а потім цей запис був у руках переписувачів і т.п. Цікава собою справа назв порогів виходить поза межі праці. Згадаймо тільки, що сама назва „порогів" — „поріг" — подана в нього як „прах". Якщо зважимо, що грецька мова не мала букви „Г" — таки „Г", а не „Ґ" — у виголосі, то ніяк не здивуємося орфографічною помилкою „ПРАХ" замість „ПРАГ", як і звучала ця назва в староукраїнській мові перед повноголосним „ПОРОГ". Подібно як „ВРАГ" і „ВОРОГ".
Отже його запис „ДАНАПРІС" — у родовому відмінку „ДАНАПРЕ-ОС" та аналогічно „ДАНАСТРІС" — „ДАНАСТРЕ-ОС", це тільки дуже незначна геленізація, можливо зачута просто від русичів, а можливо через „імперіяльних агентів" від хозарів, печенігів, болгарів, чи просто від грецьких агентів серед яких вже устійнилася така назва. В його описі України вже й немає скифів, чи сарматів, але є вже добре нам відомі печеніги, хозари, болгари й інші. Окремий довший розділ його праці повчає сина, як уживати отих диких печенігів за гроші й дарунки проти могутньої Руси із наміром відштовхнути її від Чорного моря. З тим же наміром будують греки Саркель для хозарів. Константан знає навіть назву ріки „БОГ" — а не „ГИПАНІС. Отже до самого її гирла вона була для греків рікою „БОГ". Зайва річ витрачати час на доказ, що ця назва старо-українська.
Назва Борисфен зникає разом із скифами. Припущення, що це сармати мали б надати назву Дніпрові, зовсім необосно-ване і нелогічне. Сармати мали б бути рівно ж ірано-мовним племенем спорідненим із скифами, отже не мали б причини уживати іншої назви. А, отже, вважаю доказаним твердження Йорданеса, що назву Дніпро надали йому, як він каже, автохтони.
Назва скифи була прийнялася в греків довгий час як загальна географічна назва для всіх поселенців надбережжя Чорного моря. І так вона тривала, хоч було добре відомо грекам, що жили і живуть там ріжні народи. Так, наприклад, уже Геродот виразно говорить, що сколоти-скифи брали з собою „перекладачів", як їхали торгувати на північ.
І врешті добре відомий нам дієписець боротьби Святослава з греками. Лев Діякон, все ще називає скифами і тавро-скифами геройські полки русичів, добре вже відомих йому з
816
їх правдивої назви як „гой Рос". А, отже, час уже в науці перестати шукати „скифів" всюди там, де їх так греки називають. Врешті і сам Геродот знає ріжні роди „скифів" і всі вони покутують в науці ще й часто досі за цю термінологічну плутанину старинного „батька історії".