Сама форма назви „ДАНАПРЕ-ОС" — у міцній формі теми для родового відмінка не вносить уже нічого нового для нашої лінгвістичної аналізи.
Запис Константина Багрянородного переносить нас уже зовсім близько до століття, коли стрінемо вже і наш власний запис у хроніках у відомій формі ,,Д(у)нїяпр(у)" — „ДЪНВПРЪ", або вже просто „Д(у)ніпр", себто Дніпр-широкий у Шевченка.
Буквоїдним етимологам, яким бракувала „йота" до виводу української назви Дніпра вкажемо, що етимологам слід
вийти з історичної дійсності! цієї назви до етимології, а не навпаки, через їх сумнівні догми заперечувати саму історію.
В цьому місці доводиться перервати наші досліди історії назви Дніпра, бо далі це вже історія української мови і літератури нової доби.
Завваги про літературу предмету
Трудно переглянути аналітично усю досить значних розмірів літературу предмету, себто теорії, здогади чи спроби етимології інших авторів. Подаю однак деякі завваги чи то бібліографічної чи еритичної природи, які можуть пригодитися при розгляді нашого предмету.
Перш за все відмічую, що із записів назви Дніпра-Борис-фена у клясичних авторів, я розглядав тільки ті, які вносили Деякі основні елементи для лінгвістичної аналізи. Повний список клясичних авторів знайдемо у „Словнику географічних назв" Форбіггера, а саме на сторінках 289 про Дунай та 764-65 про Бо-рисфен-Дніпро, в його другому, справленому виданні.
Forbigger, А.: Handbuch der alten Geographie aus den Quellen bearbeitet. Zweite... Auflage. Hamburg, 1877.
Найповніший перегляд теорій щодо назви „Дніпро" зна-хожду в книжці Розвадовського на сторінках 243-251:
Rozwadowski, J. М.: Studia nad nazwami wod slowianskich. Krakow, 1948.
Звичайно, я користувався теж усіма доступними словни
817
ками порівняльно-лінгвістичними чи етимологічними. їх списки загально відомі, думаю отже, що можу ощадити місце для такої шкільно-університетської біблографії. Згадаю може менше відомий на Заході словник Сташевського:
81ав2е\?зкі, Зогеі: 81<шпік ?Є(гаіісгпу. \Vydanie агигіе. Warszawa, 1959.
Саме в цьому словнику стрічаємо наведену за Фасмером етимологію „Вурустан", як „широке місце" — а навіть „ленг" себто „луг", хоч для цього „лугу" немає ніяких лінгвістичних підстав. Я відмітив уже в тексті моєї праці, що значення „стан", як місце і край, -знаходимо в молодших текстах іранської мови. Для передісторичного часу розгляданої доби слід взяти значення цього слова як у записі „стхана" — „стхенес", — у значенні „стоячий, отже „Широко-стоячий", що дає повноту змісту придатну для етимології Борисфену.
Звертаю увагу, що наведене за теорією К. Мюленгофа та М. Фасмера толкування „стхана" як „стан", зовсім не бере до уваги факту, що слово „Борисфен" в усіх грецьких записах, — не тільки в Геродота — подає звук „тх" із придихом, отже це є аспірата. Якщо б в оригінальному звучанні було таке неас-піроване „т" як у „стан", то греки ужили б до транскрипції добре їм відомого звука „Т", а не „ТХ". Група „СТ" — як у „стан" — дуже часто стрічається в грецькій мові. Аспірація, себто придих у „ТХ", вказує на таку ж аспірацію у вимові слова „Борисфен".
Молодше іранське слово „стан" — „місце, край", такої аспірати вже не має. Воно зовсім певно молодшого походження, на що вказує затрата аспірати і тексти, тексти Авести! Ясно, що слід взяти старше, етимологічне значення слова „стхана", саме як дієприкметник часу теперішнього медіяльного виду із клясичним закінченням „ана". А отже „стоячий", від „стха + ана".
Рівно ж якщо б у скифській вимові не було теж „а" у кінцівці, а тільки саме „стан", тоді Геродот (чи греки) напевно мусів би дати цьому слову інше закінчення на „ос", отже ціле слово звучало б „Бористанос" або „Бористенос". Отже теорія пояснення „СТХААНА" як „СТАН", не витримує чисто лінгвістичної критики.
Але понад усі ці етимологічно-граматичні міркування за моєю теорією промовляє сам її зміст, який — єдиний в аналізі
818
— бере до уваги відомий і потверджений грецькими і українськими текстами факт обожествления (деіфікації) Дніпра. Сподіюся, що майбутні дослідники приймуть саме таке толкування перед теорією Фасмера та інших.
Думаю, що на дискусію заслуговує теж теорія Соболевсь-кого, який пробує вияснити назву „Дніпра" через словозложен-ня: „дана-ібр" — „дана-іпр", а також Дністра через „дана-істр", при чому „Ібр" та „Істр" мали б бути назвами рік, — „Ібр" на Волині, а „Істр" як — „ІСТЕР-ДУНАЙ". Назви ці мали б далі бути сарматського походження. Передовсім нічого нам невідомо про т.зв. „сарматську" мову, щоб приписувати їй такі слова і назви. Грецькі тексти,-як ми бачили, не позволяють ще на таку додаткову плутанину назви „Істер". Так само зовсім неприродним вважаю здогадний перезвук „ІБР" на „ІПР" — перед дзвінким „р". І врешті змістова нелогічність, щоб велику краєтворчу і народотворчу ріку, як Дніпро, називати назвою річки-допливу знову ж таки невідомого походження. Поселення т.зв. сарматів аж на Волині, це надто далекойдуча анексія завоювання Волині. „Сарматами" величали себе в минулому поляки для більшої — як їм здавалося — своєї слави, але ж вони ніколи не говорили „сарматцькою мовою", хоч і по Волинь сягали вже в історичних часах своїх завоювань. Ціла та теорія надто штучна і по суті нічого не пояснює. Соболевський був одним із шукачів „йоти" в „ІБР" чи „ІСТР" для пояснення появи „Ъ" через асиміляцію і скорочення у формі „ДНЪПРЪ". Це зовсім зайве, якщо прийняти зміцнену форму „донай" — „дунай" у на-ій теорії. Такий дифтонг — „ай", „ой" зовсім закономірно підлягає скороченням у розвитку всіх індоєвропейських мов. Це одна із їх основних характеристик. Крім того, — підкреслюю це дуже сильно — маємо форму „дануй" — „дунай" підтверджену у текстах грецьких і українських, ще й до того затримані в живій мові. Теорія Соболевського, як бачимо, не витримує критики.