„They are too voluminous for a complete translation of the whole and what they contain, would be hardly reward the labour of the reader; much less, that of the translator."
Asiatic Researches, 1805, VIII. p. 476.
Його холодний, тверезий і з нахилом до схематизму ум не побачив ще окремих дерев поза густим, непрохідним пралісом ведийської думки. На щастя, для науки, знайшлися сміливі, що почали врубуватися в цей праліс, не зважаючи на остереження Кольбрука, що їхня праця може не виплатитися.
Систематичні філологічні досліди відносно Вед започаткувало видання '/g частини Риґведи Фридрихом Розеном (Friedrich Rosen) 1838 р. в Калькаті (Calcutta). Міцні основи для справді наукових студій Вед у Европі створив великий французький орієнталіст Юджін Бюрнуф (Eugene Burnouf). Він виховав низку визначних дослідників Вед, з яких кожен поклав величезні заслуги для розвитку знання про Веди. Поміж ними треба згадати в першу чергу такі величини як Ф. М. Мюллер (F. Max Mueller) і P. Ротх (Rudolf Roth).
823
Макс Мюллер увіковічнив себе повним виданням Ригве-ди з коментарем Саяни. Видання неперевершено'! докладносте і досконалосте є гордістю європейської орієнталістики. Ерудиція, глибоке знання санскриту поєднується тут із вийнятковим завзяттям праці, витривалістю і точністю. Цього подвигу довершив він в рр. 1849-1875.
Обставина, що він як один із перших дослідників, стрічався із зовсім новими проблемами (як напр. час постання Ригведи), мусив деколи у своїх оцінках користуватися гіпотетичними міркуваннями, навіть у найменшій мірі не зменшує заслуг цього титана знання і праці.
Першою проблемою і першою кістю незгоди, що постала для дослідників Ригведи, було відношення до індійських коментаторів. Екзегези Вед є в Індії наукою дуже старою, може небагато молодшою від самих Вед.
Найстарший індійський екзегет, що його твори доховалися до наших часів, це Яска (Yaska). Хоч жив він напевно перед Панінієм (Рапіпі), то однак і він був не першим в Індії, бо у своїм творі „Нірукта" (NIRUKTA) — тобто „Етимологія" — ви-числяє своїх сімнадцять попередників, яких погляди часто не згоджувалися поміж собою. Один із тих коментаторів твердив просто, що ціла ведийська екзегеза нічого не варта, поскількн самі гимни є неясні, без змислу і повні суперечностей. Йому саме відповів Яска, що не є виною стовпа, якщо сліпий його не бачить. (NIRUKTA 1.16.)
Із творів наслідників Яски зберігся до наших часів славний і єдиний у своїм роді у світовій літературі коментар Саяни з XIV ст. нашої доби. Він пояснює цілий текст Ригведи слово за словом, оперуючи при тому складним апаратом технічної термінології з ділянки граматики, теології, ритуалу, філософії і інших індійських наук.
Отже, один із перших перекладачів Ригведи Г. Вилсон (Н. Н. Wilson) визнає повністю авторитет Саяни. Він оцінив цей коментар дуже позитивно.
Проти напрямку „консервативних санскритологів" виступив перший згаданий вище Ротх.
Своє програмове відношення до коментаря Саяни він окреслив зовсім ясно і виразно заявляючи, що совісний європейський дослідник (Вед) зуміє зрозуміти Веди краще за Саяну.
Це було в часі, коли почався розцвіт порівняльного мо
824
вознавства і коли етимологічне пояснення чи дослідження етимології, або кореня слова, здавалося вистачальним знаряддям для зрозуміння тексту. Тому Ротх міг уважати, що твори Саяни не є провідником для дослідників, тільки одним із допоміжних засобів. Y практиці, одначе, Ротх не виконував навіть цієї мінімальної програми і роля цього допоміжного середника зводилась у нього майже до зера. v
Учень і приклонник Ротха, Г. Ґрасман (II. Grassmann), у своєму вступному слові до спеціяльного словаря до Риґведи, не згадує ні одним словом про цей допоміжний засіб.
Більшість пізніших дослідників займає посереднє становище. Вони уважають, що граматичні й етимологічні засоби Саяни не мають наукової цінности, не менше й переклади і пояснення Саяни, принаймні частинно зачерпнуті з безперервної, безпосередньої традиції, заслуговують на увагу хоча б тому, що походять від гіндусів, які напевно краще відчувають індійську атмосферу. До цих дослідників належить А. Людвіх (Alfred Ludwig) , який у своєму цінному перекладі Риґведи (поминаючи його зовнішню форму, що відстрашувала всіх дослідників) примінив з успіхом коментар Саяни, не зрікаючись при тому інших допоміжних засобів.
Великі заслуги для дальшого розвитку ведийської екзегези поклали Р. Пішель (R. Pischel) і К. Ф. Ґельднер (К. F. Geldner) , автори славних 3-томових „Ведийських студій" (Vedische Studien). Вийшовши із заложення, що Ригвсда є витвором виключно індійського духу, що існує не лише безпереривність думки у відношенні до пізніших творів, але також і безпосередній зв'язок у часі і далі, що існує майже повна єдність середовища, в якому постала Ригведа і твори пізнішої індійської літератури, вони твердили, що для доброго зрозуміння Вед треба послуговуватися, як ключем, цілою індійською літературою пізніших періодів. Уважаючи дотеперішні переклади Риґведи за неточні і часто довільні, вони ставили собі завдання багато скромніші. Вони пояснювали тільки поодинокі місця Риґведи, часто цілі строфи, а часом цілі гамни. Послуговуючись методою порівнювання місць аналогічних, вони зуміли вияснити, або перекласти краще багато неясних або невірно перекладених місць у Ригведі. Вони брали немов під побільшуюче скло поодинокі слова і звороти, аналізуючи по змозі докладно місця не тільки самої Риґведи, але й пізнішої індійської літератури. Вони доказали, що багато місць, які Ротх уважав неясними, стають ясними, якщо взяти під увагу коментар Саяни.