825
Пішель і Ґельднер висувають важливе твердження, що ведийська екзегеза ще Далека до того, щоб могти правильно зрозуміти Риґведу. Перед ведийською екзегезою ще довгий шлях трудних філологічних дослідів.
' Не усі заложення Ґельднера і Пішеля я уважаю правиль-
ними.
Справді існує органічний зв'язок поміж Ригведою і цілою пізнішою індійською літературою. Вона розвивається з Ригведи на грунті Ригведи. Але це пояснюється тим величезним авторитетом, який мали Веди впродовж майже цілої історії Індії (за вийнятком короткого періоду переваги буддизму), як основний канон віри, релігійного (і отже „світського") права. Існує без-переривна єдність розвитку індійської літератури впродовж цілого її існування. Тому думки Ригведи можна відкрити на вершинах „новітньої" індійської філософії Міманси. Існує теж безпереривна єдність розвитку, закріплення чи стабілізації того самого середовища.
Однак, висновки щодо часу, на основі ствердження цієї єдности, видаються мені неправильні. Ця єдність розвитку могла також добре здійснюватися на відтинку часу одного тисячоліття, як і шістьох.
Однак, хоч не усі заложення і не усі пояснення й аналізи Ґельднера і Пішеля знайдуть потвердження в пізніших дослідах, все таки вони являються поважним кроком вперед у напрямі усвідомлення тих труднощів, які ще мусить перебороти ведийська екзегеза. Особливо, з методологічного погляду, досліди Ґельднера і Пішеля становлять дуже поважний поштовх уперед. ЩШ
Починається вивчення дерев у пралісі. Починаємо бачити різні стилі різних авторів, навіть різні напрями в Ригведі.
Без сумніву існує єдність розвитку індійської літератури. Отже, побіч єдности чудесно-вірного зберігання тексту Ригведи, в людській пам'яті мусила існувати така ж сама єдність пояснювання цього тексту. Коли ж інші пам'ятники цього типу пропали (наслідком браку переписування) то це тому, що коментар Саяни був останнім словом екзегези, який здобув у деякій мірі значення „офіційного" (якщо б було таке поняття в Індії) підручника і словаря у ведийській теології, як завершена і вичерпна інтерпретація канонічного тексту Ригведи.
Ґельднер і Пішель усвідомили собі зв'язок Ригведи з пізнішими текстами. Але саме це і є істотою коментаря Саяни. Він інтерпретує Риґведу із становища пізнішої індійської релігії і
826
філософії. Тому коментар Саяни мусить залишитися основою, а не допоміжним засобом ведийської екзегези. Це очевидно не виключає всіх інших метод філологічного досліду, а головно поглибленої історично-порівняльної аналізи поодиноких гимнів чи їх фрагментів.
Треба ствердити банкроцтво вузької лінгвістично-етимологічної методи. Етимологія слова, без сумніву цікава для лінгвіста, може допомогти філологові. Але етимологічний зміст слова ніколи не може підмінити реально-ужиткового його змісту, зокрема в релігійних текстах, де власне віщун надає дуже часто звичайним ужитковим словам нового релігійно-ритуального чи філософського змісту.
Не забуваймо ніколи при дослідах Риґведи, що гимни є частиною складного, розвиненого в цілі системи ритуалу жертви, що мають у ній важливу магічну функцію. Не забудьмо, що брагман одним жестом чи словом може змінити сенс і успіх цілої жертви. Звідси можливість намірених двозначностей чи неясностей поодиноких місць у гимнах.
В цьому напрямі перший пішов Бергень (Bergaigne). Він стоїть немов осторонь від головного шляху, яким ішли інші дослідники і користувався зовсім своєрідною й оригінальною методою дослідів.
Берґень вийшов із правильного заложення, що мітологія і культ є в гіндусів у найтіснішому зв'язку і тому твердить, що поодинокі слова мають, крім звичайного значення, також за-краску мітологічну (couleur mythique). Завданням дослідника Риґведи є розшифрувати цей таємний, подвійний сенс слів. У тому напрямі ідуть його зусилля.