Надзвичайно цікавим і недоціненим у науці фактом є те, шо рівночасно і незалежно від Якобі, дійшов до зовсім подібних висновків індійський учений Б. Ґ. Тіляк (В. G. Tilak).
Міркування Якобі зміцнює ще обставина, що полярною зорею доби Брагманів — названою в Риґведах „незрушимою" — „dhruva" — була Альфа Дракона (Alpha Draconis). Дискусія, що постала довкруги тез Якобі по суті не підважила ні в одно
829
му істотному пункті його міркувань, що деякі астрономічні дані (як затемнення Сонця) ведуть до другого тисячоліття перед н.е., не тільки не виключають тез Якобі, але навпаки, вони їх скріплюють, доказуючи про величезну часову розтяглість ведий-ської доби на просторі від 5-го до 2-го тисячоліття перед нашим літочисленням. Однак, погляди Якобі настільки ішли в розріз із поглядами тодішніх учених, що не здобули собі громадянства в науці, хоч Ґеорґ Бюлер (G. Buhler), пізніший видавець епохального твору „Indian Antiquary" (1894), мусив визнати, що становище Мюллера не дасться погодити з тодішнім становищем науки відносно політичної історії, як також історії релігії й літератури Індії. Тому саме пізніші історики індійської літератури несміливо пересувають цю дату в напрямі 2.000 літ перед нашою ерою.
Вийняткове становище займають в цьому питанні дослідники Ґельднер і Пішель. Вони закидають Мюллерові надто велике ідеалізування періоду Ригведи і домагаються пересунення дати її постання в напрямі пізніших періодів. V своїх студіях вони систематично підкреслюють безпосередній зв'язок ведийсь-кої літератури з пізнішими періодами. Зв'язок цей безсумнівно існує тому, що ціла індійська література творить в цьому напрямі органічну єдність, але не можна з цього робити безпосередніх висновків відносно часу. Філософія Сянкари безсумнівно органічно зв'язана з Упанішадами, але висновок, що вона постала в добі Упанішад, або безпосередньо після неї, був би наявно неоправданим. Тим більше незрозумілий є поворот до становища Мюллера з боку Ольденберга. Саме Ольденберг по-кликується на аналогію подій в Америці, де в короткому часі зайшли зміни великі й далеко йдучі. Спинюватися над цим аргументом немає потреби. Далеко важливішим аргументом є притягнення до проблеми датування Вед, даних із археології, а саме клинових написів із Бохазкей (Boghazkoi), датованих чотирнадцятим століттям до нашої ери. У тексті цих написів, що являють собою мировий договір поміж іншими ге і титсько-вавилонськими богами, стрічаємо теж чотири божества з ведийсь-кого пантеону, а саме: Мітра, Варуна, Індра, Насатья (Mitra, Varuna, Indra, Nasatya).
Віднести ці божества до індо-іранського періоду вважаю неможливим, хоч кожний з них має своє індо-іранське, можливо праарійське минуле. Спільні елементи виявлені порівнянням пантеону ведийського із пантеоном Зендавести вказують безсумнівно на їхню спільну індо-іранську арійську спадщину. Зв'я-
830
зану з цією проблемою дискусію у важливій мірі підсумовує Ґюнтерт (Н. Guntert: Der arische Weltkonig und Heiland, Halle 1923).
Його працю характеризує знаменний у новіших часах поворот до порівняльних дослідів мітологічних і релігійних концепцій. Досліди ці, збагачені дотеперішніми вислідами порівняльної лінгвістики включно з використанням матеріялу топо-ономастики (напр. річка Індура біля села Індура, річка Індус біля Тільсіту, річка Індра — доплив Двини (!) відкривають нові можливості для цієї молодої галузі науки.
На його думку, викопки Бохазкей не дали нам означеної відповіді на питання мандрівки індо-іранських (в його термінології арійських) племен.
Стоїмо, отже, перед загадкою. В чотирнадцятому столітті стрічаємо чотири божества індійського — точніше ведийського — пантеону в... Малій Азії. Насувалося б припущення, що маємо тут до діла з племенами праведийського періоду в дорозі до Індії. Вони вже відділились мовно і культурно від їхніх іранських (?) побратимів і є вже носіями майбутньої ведийської культури, що знайде своє оформлення і завершення в Індії. Вони мали б по дорозі і на цій дорозі стояти на високому державно-політичному рівні, мали б воювати і заключати тривалі договори, увіковічнені в клинових написах (??). Але відчитання написів Могенджодаро виключає цю можливість. Ми бачимо там високу культуру арійських народів, у Індії вже чотири тисячі літ перед н.е. Отже...
Я пояснюю це гіпотезою, що маємо тут до діла з якоюсь експансією, чи то політичною чи культурною і релігійною, наслідком якої ведийські божества потрапили в Малу Азію. Це мало б свідчити, що чотирнадцяте століття — це період могучости ведийських богів, період їхньої експансії.