Так, міг би хтось зауважити, але ж історія нічого про таку експапсію не знає. Хіба — ведийські міти про сорокліття поборювання ворога в далеких горах і гірських укріпленнях — Ін-дрою — саме Індрою, що розбиває городи (purbhid). Ми вже знаємо, що для індійців історія — це тільки нагода для створення міту чи моральної науки.
Справді, відповідаю, історія нічого про таку експансію не знає, але викопки власне є історичними фактами і найтвердішим грунтом історії, тобто дотеперішнього нашого знання історії. Воно мусить достроюватися до археології, а не навпаки.
831
Така гіпотеза не тільки не виключає, але й скріплює становище астронома Якобі. Це становище, до речі, покривається з індійською традицією, яка аж зовсім не важить нічого для європейських учених. А однак...
Відчитання Грозним написів із викопалищ Могенджодаро, датованих 4-им тисячоліттям перед нашим літочисленням, витворює в науці зовсім нову ситуацію.
Ця спроба відчитання встановлює факт, що викопки Могенджодаро, а зокрема написи на печатках чи написи на талісманах знайдених у найглибшій і найстаршій його верстві, є найстаршими пам'ятниками індо-арійської культури.
Цей факт в науці ще надто свіжий і учені не здають собі ще справи із далекосяглости висновків на основі устійнення культури Могенджодаро, як культури індоарійської. Але цей факт це справжня революція в дотеперішніх поглядах на первісну мандрівку індоарійських народів до Індії. Це справжня наукова бомба, яка тільки тому не наробила відповідного гуку і знищення старих теорій в науці, що вона вибухла в часі війни, коли „ВегігкзЬотЬеп" приглушували голос ученого.
Висновки з цього факту вже сьогодні приневолюють піддати основній ревізії всі дотеперішні погляди на питання часу мандрівки народів, первісного завоювання Індії і всіх зв'язаних із цим питанням похідних проблем.
Відомо, що проблема часу постання Ригведи в'яжеться нерозривно з часом первісного завоювання Індії індоарійськи-ми народами. їх борня проти тубільних Дасью саме і є основним змістом усіх бойових гимнів Ригведи і культу Індри.
В такому стані слід питання часу постання Ригведи поставити зовсім наново. Передумовою цього є конечність визволитися від усіх дотеперішніх порад Мюллера і його наслід-ників і підійти до розв'язки цього питання не шляхом здогадів, але притягненням до уваги всіх даних археології, астрономії, доглибної порівняльної аналізи найстарших написів і текстів, словом — назрів час поставити це питання наново в усій його ширині.
Може бути, що при цій нагоді навчимося ставитися з глибшою пошаною до індійської традиції, якої голосу ніхто з європейських учених не взяв до уваги.
Проблема генези Ригведи.
Проблема генези Ригведи розглядалася перш за все під кутом питання, чи Ригведу слід розглядати як витвір виключно індійського духу, чи теж вона являється пам'ятником індоєвропейської культури взагалі.
Отже, перші дослідники, а серед них такий глибокий знавець змісту Ригведи як Макс Мюллер, були тієї думки, що Ригведу треба уважати пам'ятником індогерманського пранароду. Індогерманського — тобто індоєвропейського, або праарійського в нашій термінології.
Мюллер уважає, що в такій самій мірі, в якій ми являємось арійцями в нашій мові і в нашому духовому житті, в такій самій мірі Ригведа є нашою власною й найстаршою книгою.
Не менш глибокий ентузіязм і пієтизм при зустрічі з Ригведою пережив A. Kaeri (A. Kaegi).
Він уважав, що Ригведа ставить нам перед очі початки духового розвитку нашого власного племени.
Так само рішуче і виразно твердив Витні (Whitney), що Ригведа не є індійською, але індогерманською книжкою.
Всі ці учені означували поняттям „індогерманський" всі народи приналежні до первісної арійської мовної спільноти, з яких найдальше на Схід висунена вітка, це індійські арійські племена (індоарійці — в дальшій моїй термінології), а найдальше на Захід — це германські народи.
До цієї групи вчених слід зачислити теж Брунгофера (Brunnhofer) і Ціммера (Zimmer).
Твердження згаданих учених в'яжуться з одного боку з їхньою тезою, що поміж періодом Ригведи і Магабгарати немає ніякої прогалини, але існує безпосереднє часове наслідство і єдність історичного тла, а з другого боку із загальною кризою і нехтуванням порівняльною мітологією в тому часі в науці.
З пізніших дослідників, що займалися цим питанням, слід навести ближче погляди Ольденберга, який займає в цій справі становище посереднє в деякій мірі підсумовує дотеперішню дискусію на цю тему в науці.