На шляху розвитку культу і релігії індійської з релігії індоіранської і індоєвропейської, Ольденберг бачить безперерив-ну розвоєву єдність. Бачить теж поставання нових з'явищ і творів, але рівночасно підкреслює, що ніде немає якогось дійсного розриву між старим і новим. Тут він покликується на згадані вже викопки у Бохазкей, на низку наведених ним паралельних процесів і аналогій, як теж на свідоцтво мови. Ольденберг звертає увагу на обставину, що переклад деяких частин Авести на мову Ригведи і навпаки, можна одержати через примінення
833
832
прав порівняльної фонетики і лінгвістики. Ці партії, як різні ді-ялекти тієї самої мови, є ближчі до себе ніж мова старших текстів ведийських у порівнянні з мовою Магабгарати чи теж драм Калідаси.
Далі Ольденберґ домагається впровадження до студій Ригведи, як допоміжного середника порівнянь із найпримітивні-шими і найпервіснішими стадіями релігійного розвитку племен на найнижчому поземі культури. Він уважає, що таким чином зрозуміємо багато рудиментарних подробиць ведийської релігії і культу.
На мою думку, всі ці погляди, думки й оцінки різних учених відбивають якусь істотну сторінку того багатогранного і складного світу, яким є Гимни Ригведи. Розуміємо й щиро поділяємо захоплення й ентузіястичні оцінки перших дослідників Ригведи. Перед ними розкрився світ такий багатий, барвний, навіть яскравий світ богів, мітів, образів, поривань думки, розпаленого почування й уяви. Щезло уявлення про якусь примітивну вбогість, заскорузлість, важкість чи неповоротність т.зв. „первісної думки". Вони нагло побачили, що духове життя т.зв. „первісної людини" було багате своїм змістом, почуваннями, поривами, ідеями й ідеалами. Немов воскрес із непам'яті якийсь світ призабутий, але близький для нас і рідний. Зрозумівши і відчувши, що цей світ розвинувся з якоїсь спільної духової спадщини, а вони відчували її так міцно і свіжо при кожнім нововідкритім індоарійськім слові, вони зрозуміли, що Риґведа є єдиним ключем до тієї пропавшої, призабутої і відкиненої спадщини праарійської мітології, релігії і культу. І тому вони вважали Ригведу своєю книгою. Нашою книгою. Найстаршим документом праарійської віри і культу.
Найстарший пам'ятник індоарійської думки є очевидно найближчий до культурної спадщини спільної усім народам арійсько-історичного розвоєвого циклу. Єдина у своїм роді ста-ровинність, а рівночасно чудесна досконалість і чистота збереження, справді творить Ригведи пам'ятником панарійського світу.
Свіжий ще подих вчорашньої первісности й старовиннос-ти, подих спільної, прадавньої спадщини відчуваємо в кожнім гимні. Немає ніякої пропасти поміж праарійською, індо-іран-ською й індо-арійською стадіями розвитку арійської думки. Існує розвоєво-циклічна безпереривність. Тут, в Індії, дозріває і найбуйніше розцвітає насіння великого дерева — панарійської думки.
834
Тільки Риґведа може нам дати повну й розгорнену картину г.лгг.іх праарійських вірувань, світовідчування і світогляду. З того погляду, помимо великого вкладу праці в тому напрямі перших ентузіастів, зроблено дуже мало і в загальному Риґведа залишається недоціненою, як найстарший документ панарійської думки. Але з другого боку мають теж рацію Ґельднер і Пішель. Немає ніякого розриву між Риґведою і Магабгаратою. Вони може переоцінюють єдність середовища, епохи і суспільного тла. Так само Магабгарата є документом іншої стадії духового розвитку. Але не дасться заперечити факт, що одна із другої органічно виростає, як продовження її розвитку. Ґельднер і Пішель в наявний спосіб не доцінюють часового простору, який відділює ці дві культурно-історичні розвоєві епохи. Відкривши змістово-ідейну безпереривність, вони помішали це поняття із часовою близькістю. Ольденберґ слушно вказує на значні різниці мови, хоч і він з черги їх перецінює. Трудно ЗГОДИТИСЯ з його твердженням, що мова Ригведи ближча до Зендавести як до Магабгарати. Сам він зазначує,.що мову цю слід перекладати за допомогою фонетики і порівняльної лінгвістики (напр. заступаючи „soma" — „паота" і т.д.). Але ж Магабгарату міг би „читати" — тобто слухати — ведийський віщун без перекладу. Він ствердив би при цій нагоді, що пропала значна частина із багатства ведийських форм, що деякі з них змінилися і постали нові форми, слова, поняття, але він розумів би їх без жодного перекладу.
Залишається, однак, ствердженим фактом, що мова Ригведи і мова Зендавести — не близькі до себе сестринні мови і залишиться безсумнівний факт, що мова Магабгарати — це рідна дочка мови Ригведи. Санскрит ведийський, санскрит епічний, а далі санскрит клясичний, це ж різні етапи того самого мовного розвоєвого процесу.