Що ж виходить із цих міркувань?
Епоха Ригведи є напевно в безпереривному розвоєвому зв' язку з епохою праарійської культурної спільноти. Вона є її продовженням і завершенням. Епоха Магабгарати є безперерив-ним продовженням епохи Риґведи. Висновок: Епоха Магабгарати є безпереривним продовженням культурно-історичного циклу, який має свої коріння аж у добі праарійської культурно-історичної спільноти слабо ще тоді розрізненої.
Доба праарійська, доба ірано-індо-арійська, доба праве-дийська, доба індоарійська Вед, та ж сама доба Магабгарати і... доба філософії Сянкари, це поодинокі етапи розвитку і сне-ціялізації одного і того ж культурно-історичного циклу.
835
Можна б, отже, міркування Пішеля і Ґельднера посунути ще далі. Можна б вказати на безпереривний зв'язок Риґведи з Упанішадами і на зв'язок Упанішад із... філософією Сянкари.
Виявляється, що маємо перед собою єдину в своїм роді і єдину в історії нашої плянети безпереривну єдність розвитку культурно-історичного циклу на протязі около 6 тисячоліть (або хоча б 4, на яке без дискусії за скромним датуванням усі погодяться).
В цьому величезному процесі Ригведа займає становище основної, вихідної культурно-розвоєвої бази. Вона зв'язує цей культурний цикл з усіма іншими спорідненими з ним, що не змогли чи не зуміли створити такої могутньої єдности традиції, часто її відкидаючи, а навіть відрікаючися її і самознищуючи.
Ригведа є основним ключем для всяких сучасних і майбутніх спроб реконструкції нашої загубленої праарійської спадщини і традиції. З другого боку та сама Ригведа започатковує собою індо-арійський культурно-історичний цикл на ґрунті Індії. Він, очевидно, зазнає тут спеціялізації. Виростає найбільш спеціялізована система з усіх культурно-розвоєвих циклів, але може саме далеко посунена розвоєва спеціялізація і є сутньою передумовою усякого розвитку. Може в кожнім із цих процесів плекаються здиференціовані елементи потрібні для майбутньої універсальної конструкції проголошеного мною па-нарійського ренесансу.
Отже, Ґельднер і Пішель, стрівшись із фактом цієї далеко посуненої індивідуалізації і спеціялізації індо-арійського циклу, підкреслюють його своєрідність, його зв'язок з індійським ґрунтом і його окремішність.
Справді, заіснував тут цілий ряд таких процесів, які можна стрінути тільки на ґрунті Індії і для яких трудно буде знайти аналогії в інших культурно-історичних циклах.
Цей процес почався вже в Риґведі. Вона і є рівночасно —• як я це підкреслюю — основним зав'язком і матерією, з якої розвинеться цілий індо-арійський цикл.
З цим процесом стрілися різні учені, менш або більш виразно усвідомлюючи собі це. їм довелося зайняти становище до цього вже специфічного індо-арійського світу. В усіх того роду оцінках маємо цікаві документи зустрічі різних циклів. Треба ствердити, що ніодин з учених дослідників не усвідомив собі факту, що до такого типу дослідів слід підходити з категоріями понадциклічного думання, яке... іце не існує.
Для кожного дослідника, неупередженого щодо своїх власних циклічних норм цінностей, повинен бути ясний і наявний один факт. Продовж шести тисячоліть (чи там коротше?) індійський дух із завзятістю, чіткістю і посвятою змагався з найглибшими таїнами існування. Індо-арійська думка, я сказав би навіть, спеціялізується в цій найвищій сфері існування людської думки взагалі. Тут вона досягає вершин недосяжних у жодному іншому циклі. Вона майже вся стається релігією, філософією, метафізикою, сотерологією. В цих ділянках має вона єдині у своїм роді системи, традиції, досягнення. Тут вона виграла змагання (Weltkampf!). Це вперте і героїчне змагання індо-арій-ської думки до опанування і розв'язки найглибших чи найвищих таїн буття — власне найглибших глибин дійсности — (die letzten Tiefen der Realitat!) — цей, підкреслюю, єдиний в історії неперевершений героїзм цілих поколінь, —- це єдине в історії збереження тяглости традиції наслідком постійної і впертої інтелектуальної праці і зусиль цілих тисячоліть — цей героїзм Ольденбері називає духовою сонністю і в'ялістю (geistige Erschlaf fenheit?!). Індійці буцімто не брали участи у великому змаганні народів (an dem grossen Weltkampf), у якому дозрівала „здорова мужескість" (die gesunde Mannlichkeit) західніх народів.
Можливо, що філософські висоти індійської думки — її вишколений, високий, спеціялізований технічний рівень є так важко стравні для європейських мислителів, що настроює їх сонно так, як на сон настроює проповідь у церкві жінку мельника з оповідання Вайльда про „Відданого приятеля".