Можливо, що не один хоробрий європейський вояк, що брав участь у великому змаганні західніх народів, заснув би на викладах про філософію Шопенгауера, не відчуваючи в ній ніяких „останніх глибин дійсности". Не менше, однак, філософія Шопенгауера є вислідом героїчних зусиль думки, а навіть виразом душі оцього „мужеського" жовніра, який трагічно протиставить свою „експандуючу волю цілому світові". І це є те, що Европа може показати як вислід „здорової мужеськости".
Але осторожно із Шопенгауером! Бо власне він склонює найглибше голову перед мудрістю Упанішад.
Може слід би ще вказати на Платона і на ще дещо з європейської філософії, для якої матір'ю була філософія Платона. Спитаймо одначе: чи живе грецький нарід і покоління, що зберігало б, плекало б і розвивало б філософію Платона? Чи живе римський нарід, творець могутньої імперії?
836
837
Думаю, руїни Нюренбергу не можна показати як досягнення і гордість „здорової мужеськости", яка дозріває у великому змаганні західніх народів, з якої Індія, на своє горе, зрези-гнувала.
Шановний дослідник не знає, що своєю оцінкою він нагадує хлопця, якийдііле своє щастя і цінність життя вбачає в бійці з іншими хлопцями подібно як він „розвиненими" і дивується, чому деякі старші люди не знаходять уже приємности в „мужеському" розбиванні носів.
Ні, ні, це не так!
Індія має також свої руїни своїх Нюренбергів. Індійці давно пережили взаємне винищування кшатріїв як касти.
Це може не добре, що індійці не беруть участи у збройному вирішуванні долі людства на користь перемоги добра і правди. Але це велике історичне і понадциклічне досягнення, що вони зуміли витворити таку Верству і такий стан відношень, який дав їм змогу понад історичні війни і бурі, понад цілі періоди чужих наїздів, зберегти свої найвищі цінності, свої найбільші духові досягнення в їхній розвоєвій тяглості і в єдиній на світі непереривності традицій.
Ще сьогодні можемо з уст і пам'яті брагманів, навіть у закутинах Індії, поправляти помилки манускриптів Риґведи.
„Дозріла мужеськість" не має чим хвалитися показуючи спалювання єретиків, винищування пам'ятників віри і спалювання книжок двома ворожими системами в Европі XX ст. Це „мужеськість" варварів, або недорозвинених дітей.
Як сумно, коли такий варвар говорить устами достойного ученого, який не міг визволитися із своїх циклічних норм цінностей.
Індійці створили інший ідеал героїзму. Можна його не прийняти, але не можна його не цінити. Не можна ним погор-джувати, бо він витримав пробу історії краще за ідеали „європейської мужеськости".
І що ж виявляється?
На кожному кроці будемо стрічатися із незрозумінням, чи недоцінюванням індо-арійського світу, яке випливає не із злої волі дослідників, але з їхньої неспроможності! відчути, зрозуміти й оцінити специфічні цінності індо-арійського культурного циклу.
Зокрема позитивістична думка грішить у цьому напрямі мілкістю, однобічністю і схематизмом. Також усі релігійно упереджені дослідники не могли видвигнути з історії індо-арійського культурного циклу ті цінності, які — може бути — перевищували їхню власну релігійну систему.
Ольденберг має рацію, що до досліджування Ригвед слід притягнути ввесь апарат порівняльної мітології й етнології примітивних народів, щоб вияснити деякі рудиментарні явища т.зв. первісних культів у Ригведі.
Але я додаю, що треба теж притягнути і ввесь апарат порівняльного релігіознавства на його найвищих вершинах, треба притягнути ввесь апарат останніх здобутків європейської філософії, щоб оцінити належно вершини ведийської думки, героїчний лет арійського духу.
Отже, в зв'язку із ствердженням суб'єктивности в оцінці ведийської думки з боку учених, яким ніяк не можна закинути злої волі, постає перед нами нова теоретична проблема методи, як досліджувати ведийську думку, коли вона є рівночасно документом уже іншого і спеціялізованого культурно-історичного циклу.
Проблема методи досліджування ведийської думки і її оцінки..
Досліджування проблем світогляду, релігійних, ритуально-теологічних, космогонічних чи філософських уявлень і ідей ведийських віщунів не має ще своєї усвідомленої, як проблема, методології. Таке досліджування відбувалося переважно так, що дослідники, зібравши певну кількість цитат із різних місць Вед, які відносяться до даного предмету чи теж проблеми інтересної для дослідника, пробували сконструювати з цього матері ялу менш-більш суцільний образ чи теорію відносно досліджуваної проблеми. Але, при такій методі перманентно існує небезпека, що дослідник, підійшовши з якимись готовими, чи загально-европейськими, клясично-грецькими чи іншими уявленнями і схемами відносно даного предмету, помічає і добирає таку групу місць і цитат із Вед, які, здається, достаточно підтверджують даний погляд чи теорію, але не враховують того моменту, що вони як цілість можуть бути тільки фрагментом, чи частково-побічним аспектом даної проблеми, — при чому суть проблеми може залишитися навіть незаторкненою.