Ти зрозумієш, що світ, як з'явище — це ти... Це Чоловік.
І ти запрагнеш далі пізнати не з'явище, але „сутність" — „істоту в собі".
В пориві божевільної відваги ти запрагнеш глянути в очі Сфінкса.
Будеш змагатися тисячі літ, щоб вдертися в потойбіччя. І тільки найбільш відважні твої брати відважуться дати відповідь на це питання.
І скажеш тоді:
Сутність світу — це воля.
Воля трагічного героя, що протиставить себе оточенню і... гине.
Сутність світу — це розум, це уявлення, це психічні елементи, це свідомість...
Це блаженність, це розкіш творчосте.
Стільки століть відповідаєш на це питання і не знаєш, що робиш.
848
Ти краєш Чоловіка на частки і ці його частки називаєш сутністю світу, — його очі, його дотик, силу його м'язів і силу його плідносте, його волю, його розум, його свідомість, його блаженність, його розкіш творчосте.
Чому краєш Чоловіка на частки? Чому не називаєш це все одним всеобіймаючим і могутнім словом ведийського віщуна:
Це Чоловік!
Бо Чоловік — це.цілий Всесвіт, усе, що було, усе, що має бути, усе, що ти назвав, усе, що ти ще назвеш і все чого ніколи не зможеш ти назвати. Все те, що так різними назвами називали всі творці і дослідники метафізики, онтології, теології, чи філософії.
Бо Чоловік, це все те, що ти називаєш Абсолютом, річчю в собі, субстратом світу і буття, Маздою, Нірваною, божественним первнем Тао, богами і Богом.
,,А Він — не Володар Безсмертносте, що зростає від жертвенної поживи".
Ти не розумієш цих слів. Ти не змагався ніколи із смертю за безсмертність...
Якщо ти ще не знаєш, що це є жертва, то не зможеш зрозуміти може найглибшого з усіх людських окреслень метафізичної сутності світу.
Може зрозумієш це в цьому гимні. А покищо нехай нам вистачить коментар Саяни, що так несподівано глибоко пояснює такий „звичайний" і „прозаїчний" процес росту через поживу.
Це власне „Він" споживає поживу в мільйонах істот. Споживаючи її „Він" виходить поза стадію своєї потенціальної при-чиновости і входить у стадію емпіричного світу.
„Він" росте разом з усіма істотами, разом із ростом твоєї свідомосте. Непроявлене (аууаМатп) стає проявленим (ууак-
;,3. Така його потуга, а ще більшим за неї є Чоловік: усе сотворене є його четвертиною, а три його четвертини — це безcмерність у небі."
Така незбагненна його потуга над усім, що є сотворене, бо „Він" є у всьому, що є сотворене і росте в усім, що є сотворене.
Він Володар і Суть усієї Вселений. Але він більший за цю свою потугу. Він є більший ніж „це все" — „загуат ісіат".
Чиясь обмежена думка уважала „це все" — всім існуючим.
849
Цей обмежений світ з'явищ, названий космосом чи Вселенною, уважався рівночасно всім і всяким буттям, яке взагалі існує.
Цей, і тільки цей космос, як єдино-існуючий, дехто уважав Богом. Таку думку названо пантеїзмом. Потім цю власну чи європейську думку „віднаходили" в Ригведі і говорили про пантеїстичний світогляд індійців, про оживлення чи уосіблення сил природи, що буцімто творять індійський пантеон. Тим часом того роду пантеїзм криє в собі можливості дуже небезпечного викривлення індійської думки і незрозуміння її суті.
„Все", — тобто Всесвіт, світ з'явищ — є Богом, бо тільки це „все", тобто Всесвіт, світ з'явищ, існує, — це думка пантеїзму.
Думка індійського теопанізму спрямованаа у протилежному напрямі:
Бог є також і між іншим Всесвітом (чи світом з'явищ), — але цей Всесвіт, чи світ з'явищ, це тільки мала частина Бога.
Пантеїзм це не те саме, що теопанізм і тому слушно Ґлязенап (Фаэепарр) пропонує ввести таке термінологічне розрізнення.
Справді Бог-Чоловік є у всьому. Але ані на момент не забудьмо, що „це все" — „загуат іаат" — тобто усе об'явлене, проявлене, видиме, сотворене, світ з'явищ, світ Маї, — це все тільки одна четверта — тобто частина далеко багатіша, більша, всебічніша, багатогранна — це незбагненні три четверті його істоти.
Світ і Бог це те саме, — скаже пантеїст. Світ, це маленька частина Бога, скаже ведийський віщун. „Все те", що сотворене, чи проявлене, це смертне, проминаюче.
Це Мая, тобто „світ ілюзії", скажуть пізніші мислителі, тобто „світ з'явищ" у термінології Канта.
Правдива безсмертність, правдива божественність, „три четверті" сутності Бога, кажучи образово, не дані нам у „сотворенім" світі з'явищ. Ця думка стане тривалим здобутком індійської філософії.
Вона буде розрізнювати постійно і на кожнім кроці ці два поняття: „ууаМат" і „аууаИат" — тобто „проявлене" і „не-проявлене", „з'явищеве" і „суттєве".