Що ж є істотою Гимну?
Він є об'явленням психо-онтологічної космогонії! Що є найвеличавіше в буддизмі?
Це психо-онтологічна аналіза буття. Можна сказати, що цілий буддизм це тільки розвинення і завершення цієї психо-онтологічної аналізи буття, що її сотворив жрець Гимну Буття і Небуття.
Адже не окреслення найвищої сутносте, або Абсолютної Прасутности чи Нірвани — як це окреслює Будда — він має тільки негативні окреслення „ні це, ні те, ні те..." Тобто ані небуття, ані буття, ані ніщо інше, що ти годен би назвати людськими словами, окресленнями, уявленнями, відчуттями. Це власне „потойбіччя", щось поза межами людської і божественної свідомосте.
Він один знає, а може й він не знає?
Мовчання є відповіддю в обох випадках. І воно є спільне.
Буддизм, отже, розвинеться із цього Гимну через попередні стадії Упанішад і перші стадії індійської філософії, розвинеться як крайня і спеціялізована система психо-онтологічної методи аналізи буття. При чому в одній із своїх галузей стрінемося із ствердженням неможливосте пізнання Прасутности.
Але і філософія Ведантн розвивається з Упанішад по лінії
857
головно психо-онтологічної аналізи буття. Вона не спинюється на самому питанні. Вона дає позитивну відповідь, при чому вона не розриває свого зв'язку з теологією й мітологією.
Цю методу знайшли віщуни пильно шукаючи в серці. Сутність цієї методи полягає саме на шуканні в серці.
Я називаю психо-онтологією ці всі системи онтологій, що інтерпретують „буття в собі", Абсолют чи Прасутність за допомогою елементів даних нам у психологічній інтроспекції. Слід ствердити при цій нагоді, що така метода знана як єдина метода метафізичних досліджувань. Системи Берклі, Шопенгауера, чи Маха є власне психо-онтологіями, тобто інтерпретацією буття за допомогою психології. Але ж систему метафізики можна з однаковим успіхом творити з елементів не тільки психологічних. Ще перед цією методою, а далі рівнобіжно з нею, розвивається й має постійну перевагу метода, яку я окреслюю як мітоонтологічну чи ритуонтологічну. Вона полягає на досліджуванні Прасутности за допомогою елементів мітології і ритуалу. В шсляведийській теології в деякій мірі устійнюється така схема постання світу.
Брагман бажає пізнати себе, або самоусвідомити себе самого. Цей процес стає саме реальністю буття. Першим його твором є Праджапаті, властивий творець, Батько Світу. Далі з'являються боги і світи. Мітологічні окреслення і мітологічне пізнання саме є глибшою метафізичною інтерпретацією світу і його з'явищ. Спасения в такому образі буде походом душ у щораз вищі стадії, щораз загальніші сутності, у щораз вищі божественні істоти аж до найзагальнішої з них Абсолютної Прасутности названої в цій системі звичайно поняттям Брагмана. Спасения, це шлях ідентифікації індивідуальної душі Атмана із Брагманом. Спасения це, отже, є самоусвідомлення Атманом Брагмана. Це самоусвідомлення згідно із заложенням цієї концепції і було метою сотворения світу, тобто через спасения, мета сотворения завершується.
Коли зідентифікувати Атмана, тобто індивідуальну душу з Пурушою, як це дуже часто діється в текстах Брагманів і в Упанішадах, тоді... Тоді одержимо схему нашого Гимну із розчленованими уже стадіями теогонії, але ще з нерозчленованими і неустійненими термінами, що їх стрічаємо в пізніших концепціях.
Первісного Пурушу, або Прапурушу легко зідентифікувати з Брагманом.
Стадія розвитку окреслена в нашому Гимні, як стадія Ві-раджа, відповідає стадії Праджапаті в пізніших концепціях. А далі йде уже загально знаний віруючим процес творення індивідуалізованих істот, богів, світів і людей.
Починаємо розуміти коментар Саяни.
Саяна кидає міст і сполучує різного типу онтологічні концепції. Міто-онтологічну концепцію Вірадж-Праджапаті він порівнює й утотожгаоє з психологічною концепцією пізнішої філософії — Манас. Це все робиться тільки одним натяком, зрозумілим для його читачів, натяком, який у розшифруванні дає нам величаву концепцію єдиости ведийської думки, що для європейських дослідників видається джуцглею повною нісенітниць і суперечностей.
Що найважнішим в Пуруші-Атмана як індивідуальної душі є саме манас не тільки в пізнішій філософії, але вже в текстах Упанішад, я наведу для прикладу такі місця:
„Пуруша складається з Атмана."
(Упанішади, ІІІ.14.2.)
Або такий текст із Брагманів:
„Володар Сотворення вимірив Чоловіка із манасу, як із матеріялу, і тому сказано: Чоловік є перший і найсильніший поміж звірятами, бо всі вони належать чоловікові (т.зн. він панує над ними силою „манасу" —t інтелекту, з якого він „виміре-ний" чи „сотворений". "