(Сятапатха — Брагмани 7.5.2.)
Не знаю напевно наскільки вірна є етимологія Vman, manas, manu, manusya, лат. mens, цім. Mann, Mensch.
Якщо вона вірна, тоді поняття інтелекту міститься вже в самому пракорені означення „Чоловік".
З таким розумінням сутности Чоловіка в'яжуться найбільш таємні, езотеричні місця Упанішад, які відносяться до таїни таїн індійської сотерології. Я наведу одне з таких місць:
„Якого зрозуміння (або пізнання) став Чоловік на цім світі, таким він станеться, коли звідси відійде."
(Упанішади, VII.14.1.)
Тут не місце на аналізу найвищих висот езотеричної думки Упанішад. Я навів це місце тільки тому, щоб вказати, що саме функція „зрозуміння" й „пізнання" — функцій інтелекту — вважається основою для інших станів розвитку того чогось, що в згаданій Упанішаді називається „Пуруша" — „Чоловік .
На цьому прикладі бачимо, як дуже віродостойний є ко
858
859
ментар Саяни. Він проникнутий глибоким знанням індійської філософії, а через те вірогідний. Хоч цей коментар, коли його розшифрувати, показує нам ведийську думку з перспективи пізнішого її розвитку, та саме тим він цінний і цікавий, бо показує немов через побільшуюче скло дозріваючі зав'язки пізніших концентрів індійської думки.
Я тверджу рішуче, що європейські вчені легковажно ставилися до коментарів Саяни, уповаючи на свою лінгвістично-порівняльну-істинологічну методу досліджування. Тим часом справжнє зрозуміння Вед неможливе без притягнення до уваги також ортодоксійно-екзегетичної методи.
Отже, в Гимні про Чоловіка доводиться нам сконстатувати ембріональну стадію пізніших могучих і розвинених концентрів індійсько-арійської мітології. Треба також ствердити, що ця концепція назріває немов у різних точках текстів Вед, Брагмаиів і Упанішад. Трудно сказати чи виходять вони з одного пункту і розщеплюються далі на паралельні концентри, які з черги знов спливаються в один струм загальної ведийської концепції Брагман, Праджапаті загуаш іаат, чи постають в різних пунктах незалежно від себе. Я радше склонний припускати, що вони походять із одного пункту. Далі постають запліднені цією первісною концепцією паралельні варіянти, що часом розвиваються навіть скорше, заки первісний імпульс зміг набрати форми скристалізованої концепції. В кожнім разі доводиться нам ствердити наявність різних рівнобіжних початкових варіянтів міто-онтологічної концепції пізнішої індійської тео- і космогонії.
Без сумніву теж котрась із тих концепцій мусіла бути часово першою. Концепція Віраджа має всі дані на те, щоб її вважати першою. Промовляє за цим перш за все сила поетового надхнення, пробуджена захватом об'явленої концепції. Він формує її саме в розпалі найміцнішого надхнення. Це не дозволяє йому на спокійну й аналітичну клясифікацію, чи називання поодиноких стадій. Він не додумує до кінця, не докінчує їх рисунку. Пуруша первісний або Прапуруша (як Прасутність) зовсім не відрізнений назвою від пізнішого Пуруші-Пратворця. Пасивна форма жертви Пуруші не знаходить усвідомленого відрізнення від активного підмету, що творить цю жертву. Боги і садгії, які склали Пурушу в жертві — це не той самий Пуруша, що розвинувся в богів і макрокосмос. Елемент активної саможертви не названий, але він імманентно притаманний цілому Гимно-ві і цілій концепції.
860
Душа пророка горить об'явленням і не має часу аналізувати космічну візію. Його горіюче надхнення, це немов космічне мряковииня, з якого розвинуться відтак цілі соняшні системи, — системи міто-онтології, риту-онтології, магічних і психо-онтологічних концентрів пізніших Брагманів, Упанішад, Ведан-ти і Міманси.
Він немов не помічає далекосяглости і значности концепції переходу від Пуруші-Прасутности до Пуруші-Макрокосмосу. Він має сповістити світові щось ще більш важне й основне, над чим хотів би він спинитися. Все, що говорив він у перших п'яти стрічках мало тільки приготовити слухача до властивого змісту його об'явлення. Дотеперішній хід його думок це тільки вступ. Величава теокосмогонічна концепція, що ляже в основу майбутнього розвитку цілих тисячоліть індійської думки, сотворена тут як вступ до правди ще вищої і загальнішої, яку саме віщун хоче сповістити в Гимні про Чоловіка.
Яка ж це правда?
Це буде засада космічної універсальної жертви. Тео- і космогонія, як sacrificium universale.
Макрокосм як sacrificium universale.
6. „А коли боги розпростерли Чоловіка на жертву пролиття, весна була топленим маслом, літо було паливом, а осінь жертвенним напоєм."
Не один раз у Ригведі усвідомлює собі ведийський віщун потугу його жертви. Це з його слова і в його слові родиться дивна, незбагненна сила, яку він назве „брагман" — Брагман. Не забудьмо, що перш за все слова жертовного чаклування, слова і сила жертовного „Станься!".