Побачимо далі, котре з тих пізнань було глибше і повніше.
Я хочу тут вказати тільки на момент „побачення" чи „почуття" Гимну, саме цей, який і є остаточного внутрішнього об'явлення.
Отже, мітологічні засоби — постаті, фабула —мають дати зовнішний вираз провідній мислі об'явлень.
Пуруша є єдиним предметом жертви.
Насправді жертвою є Чоловік. Це він розчленований спалюється в т.зв. існуванні макрокосмосу.
8. „Із цієї повністю доконаної жертви (sarvahutah) зібрано масло: він сотворив звірят, що живуть у повітрі, в лісі, в оселі."
Товщ жертовного звіряти змішується з товщем, яким розпалено і підсичено жертовний вогонь і таким чином постає „жертовне масло", що має першорядне значення у ведийській ритуальній магії. В магічному процесі це масло є „novum", що являється вислідом жертовної дії. В макрокосмосі йому відповідає стан, який є ціллю жертви і який через жертву має бути сотворений. Отже, в магії жертовне масло це елемент аналогічний до стану, "що є вислідом жертви. Тому саме із цього масла постають звірята і все, що живе — у повітрі, в лісі і в оселі. „Він" сотворив їх із жертви себе самого. Тут нагло виступає знов „він" як діючий підмет жертви, що збирає її масло, тобто освячені і досягнені жертвою висліди жертви — її магічні овочі.
Для автора Гимну цілий час ясне, що „він" є підметом і предметом жертви і тому це питання не постає перед ним як проблема, яку треба вияснювати чи упорядкувати. І в цьому саме я вбачаю первісність концепції аналізованого Гимну.
Для порівняння і поглиблення аналізи я наведу довше аналогічне місце з Атхарваведи, що представляє передуманий і розгорнений образ макрокосмосу, як жертви. Виступає там цілком виразно окреслений підмет космічної жертви „Рогіта".
„Рогіта" значить Червоний, — являється окресленням Аґні, як Космічного Жреця. Отже, Аіні-Рогіта виступає тут як Космічний Волхв, що складає космічну пражертву. Читаймо Атхарваведа ХІІІ.І.46 і далі Атхв. ХІІІ.46.
46. Далечінь творила межові стовпці (площі, на якій доконується жертву). Земля утворила із себе вівтар. На ній розпалив Рогіта два жертовні вогні: мороз і соняшний жар
47. Коли він підложив мороз і жар і вчинив із гір жертовні палі, ожили оба вогні, що їх маслом був дощ (оживлені) небесним Рогітою.
48. Силою небесного Рогіти, Брагман (брагмічна сила жертви) розпалює Arm (вогонь?). Із нього вродився жар сонця, а з нього мороз, а з нього жертва.
52. Той, що із землі вчинив вівтар, той, що з ней» вчинив дар жертовний, той, що жар сонця вчинив вогнем жертовним, Рогіта, сотворив із дощу як із жертовного масла усе, що має душу (досл. усе, що є атманічне, тобто має атмана як свою сутність).
53. На ній (на землі, як на вівтарі) воздвигнув Ami (Рогіта) гори силою чаклування.
54. Після цього, як він воздвигнув їх силою таємних слів, сказав Рогіта до землі: Хай вродиться на тобі те, що повстало і те, що є майбутністю.
55. Ця жертва постала як прабуття (дослівно: перше, що постало) і як те, що має постати. З нього постало це все, що тут з'являється через Рогіту, Пранадхненного Віщуна (Ріші) жертвоване."
Наведений Гимн Атхарваведи вважаю пізнішим у часі від аналізованого Гимну про Чоловіка. Залежність його концепції від нашого Гимну здається мені безсумнівною.
Маємо, отже, дальший етап розвитку бої строфи нашого Гимну. Послідовність поетичних образів і єдність мітологічної фабули вказує виразно на дальшу стадію розвитку ідеї Гимну про Чоловіка. Розвиток у даному випадку пішов по лінії мі-тологічній. Поезія і мітологія на цьому виграли. Але через при-писання підметности пражертви Рогіті, усувається немов у тінь уся незбагненна глибінь ритуонтологічної концепції про єдність підмету і предмету жертви, хоч і цей аспект є знаний авторові Гимну про Рогіту.
„Із нього веліли боги постати істотам". (Атхв. XIII.1.25.)
Гимн про Рогіту являється, немов поетичним і мітологіч-ним поясненням концепції нашого Гимну, що всесвіт — це sacri-ficium universale.