КНИГА ВЕЛЕСА
Книга Велеса — це перший документ, який дозволяє заглянути безпосередньо у саму суть Віри наших предків. Досі ми мали тільки вбогу номенклятуру деяких Божеств, статуї яких стояли в Києві, які знищив Володимир Великий, прийнявши християнізм.
Відтак довгими віками йшло далі це нищення та боротьба так, як наказує Біблія: „щоб пам'ять про них пропала"...
І хоч це ствердження зовсім не нове, але навпаки сьогодні добре відоме явище в істоції поширення християнізму, то однак слід відмітити, що нищення пам'яток староукраїнської ВІРИ і ДУХОВОЇ КУЛЬТУРИ, ніде в світі, не спричинило стільки втрат і справжнього винищення, як в Україні...
87
У часах свого постання християнізм, якого пізно затверджені тексти чотирьох євангелій є надзвичайно вбогі і мовчазні в основних всесвітніх питаннях теології, не тільки винищував пам'ятники дохристиянської ВІРИ, але був рівночасно приневолений черпати цілими пригорщами із мудросги і вчення дохристиянських релігій, обрядів, символів, а головно теології народів Середнього і Близького Сходу та Причорномор'я, як також із мудрости Єгипту і Греції. Разом із тим він, пробуючи наблизитися чи стати популярним для широких мас, які мали прийняти християнізм, перемінював і підмінював старі свята і обряди подібними до них святами і обрядами із накиненою їм християнською закраскою. Те, що в Україні після прийняття, чи вірніше сказати накинення їй, християнізму називаємо ДВОЄВІРР'ЯМ — було, так би мовити, програмою самої християнської церкви і рішень встановлюючих синодів, починаючи від Нікейського. І так, замість ДНЯ НАРОДЖЕННЯ НЕПЕРЕМОЖНОГО СОНЦЯ (Дієс Наталіс Соліс Інвікті) в день зимового сонцестояння, себто 24-го грудня, або популярніше в день народження Бога МІТРИ — встановлено ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ХРИСТА.
Паралельно день літнього сонцестояння встановлено як ДЕНЬ Народження Івана Христителя, який мав підмінити Свято Купала. Велике Свято перемоги й величі СОНЦЯ підмінено людським предтечою християнізму.
Так само встановлювали значне число святих і підмінювано старинну мітологію, знижуючи рівночасно старинні Божества до ролі підрядних святих християнської церкви. І так популярного БОГА-ЗМІЄБОРЦЯ, відомого у всіх індо-европейських мітологіях і віруваннях, зроблено тільки римським жовніром Георгієм, щоб він так, підмінений і здеградований, виконував службу новому Римові. Наші читачі пам'ятають обряди і святкування ЗМІЄБОРЦЯ описані Коцюбинським у його „Тінях Забутих Предків". Коцюбинський був видимо зачарований срашною вітальною силою цього весняного пробудження до життя нашої полонини у вогнях і обрядах. Чому ж би ця наша Гуцульщина мала святкувати так величаво... римського жовніра? Але ще сумніший був кінець його кар'єри. Коли здавалося папі римському, що жовнір Георгій зробив, свою службу, тоді його деградація мала ще більш ганебний кінець. Він виключив його навіть із ступеня святости, щоб далі зовсім забули його історію...
88
На місце Свантевита християнізм завів Святого Віта. Не пригадую, чи його вже здеградували. Він був популярний в Моравії, Польщі і Сербії. В Україні завели Святого Василя на місце ВЕЛЕСА, у старинній вимові „ВЛАС", „ВЛЕС", „ВЕЛЕС". До його довговолосої статуї молилися Василіяни...
Але в Україну християнізм прийшов уже сформований та озброєний добре виробленими методами боротьби, знищування та підмінювання.
БУВ ЦЕ ЧАС НАЙБІЛЬШОЇ ТЕМНОТИ І НЕТЕРПИМО-СТИ ХРИСТИЯНІЗМУ. У Візантійській імперії розклад моральний пануючих імперських родів і верхівки дасться порівняти хіба до історії римських єпископів, себто папів того часу.
Порівняй студію, Ральф Вудрова: „Бабілон, Мистері Релі-джен, Аншент анд Модерн", в якій правдиво описані жахливі злочинства римського папізму.
Все ж назовні Візантійська імперія була повна блиску і сили наємних військ, а її церковні обряди імпонували величавістю, в роді катавасій як теж церемоній... При слухняності цієї церкви державним інтересам імператорів могло здаватися Володимирові Великому, що християнська церква стане вірним знаряддям монархії і закріплення величі і слави серед окру-ження переможного християнізму в сусідніх державах. Крім того, ці довколішні держави загрожували війнами для „навернення". Зокрема „Свята Римська Держава Німецької Нації", яка в добу Володимира сягала по закріплення своєї влади над християнізованою вже в тому часі Польщею. Володимирові не могли бути невідомі ті безоглядні методи „навернення", якими були винищені міліони слов'янського населення на Захід від Лаби... В такому стані міжнародньої політики Володимир сподівався, що прийняття християнізму могло бути корисним для його держави, якої велич після подвигів його батька Святослава хотів він закріпити, розбудувати й утвердити централізацією довкруги дер лові шцької, монархічної династії.