Або разом із Шопенгауером назве волю — і то таку волю, що протиставить себе вперто цілому світові, вважаючи себе в своїм обмеженні чимсь різним і протиставним від цілого світу, бажаючи накинути свою волю світові, — волю, що поширюється й бореться з оточенням, а потім з невблаганною конечністю гине трагічно.
Що ж це? Об'явлення сутности світу, чи характеристика душі Шопенгауера, чи може німецької душі взагалі?
Кожен із цих європейських мислителів психо-онтологів, як я їх називаю, показує нам якусь одну сторінку чи частину людської душі, називаючи її прасутністю. Всі ці мислителі не здають собі справи з основної небезпеки исихо-онгологічної методи, яка полягає в тому, що те найбільш прикметне для їх власної психології, вони будуть уважати сутністю світу взагалі. І звідси беруться їхні помилки, що одну частину чи функцію, чи навіть один індивідуальний порив (як страх), зовсім незнаний іншим душам, вони називають прасутністю. Але, вони не знають, що роблять. По-суті вони розкладають чоловіка на складні частини й одну його частину — інтелект, волю чи страх — називають прасутністю.
Якби ведийський віщун поступав цією методою, тоді він назвав би сутністю світу божественне надхнення, бо насправді божественне надхнення є сутністю його душі. Але, коли пророк знає, що цілі частини Чоловіка є тільки анатомістичними частинами, а цілість сутности світу називає він цілістю, то ім'я її „Чоловік".
14. „Із його пупця постав простір, з його голови розвинулось небо, з ніг його, земля, зі слуху, чотири частини світу; таким чином сформулювали вони світи."
Світ видимих з'явищ є його еманацією, — одною четвертиною його істоти. Елементи космосу є органічними частинами магічної єдности.
Бо усе є Чоловіком і все є із Чоловіка.
Коли європейська ідеалістична філософія, що розглядає Всесвіт і проблему його прасутности через призму ідей чи категорій однієї людської істоти, визволиться від цього притаманного для неї, хоч ще неусвідомленого до кінця, сольіпсизму, то
872
ді вона дійде до висновку, що об'єктивність існування світу є можливою тільки через існування універсального інтелекту Це є Чоловік.
Деякі європейські містики й філософи станули на порозі цієї мудрости.
15. „Було сім зелених полін (що оточували вогонь жер-товности), три рази сім в'язанок дров зроблено; коли боги до-конували жертви, зв'язали Чоловіка, як жертовне звіря."
Різно виглядає цей обряд в різних часах : ь рних країнах. Часом має він форму суду атенської демократії, що засуджує на смерть Сократа, творця психо-онтологічної методи дослідів прасутности в Европі. Часом це хрест, на якому вмирали Іван чи Ісус Назарянин. А часом це дослівно костир жертовний, що на ньому вмиратиме Гус чи Джорджано Бруно. Це часом і сибірська каторга, або катівня більшовицької Н.К.В.Д. Буває й куля револьвера з присуду таємної мафії. Усі вони не знають, що роблять. Вони не знають таїни жертви. Всі вони жертвують Чоловіка і-не знають, що із цієї жертви все постають нові світи. Така непоборна є сила жертви! Бо все є жертвою, що постає із жертви!
16. „Жертвою жертвували боги жертву; це були перші закони віри. Ці потуги досягнули небес, де живуть старовинні боги — садгії."
Величавим пеаном перемоги над смертю звучить фінал цього Гимну.
Еврека. Віднайдено закони віри! Віднайдено потугу жертви, що проникає всі світи і доходить аж до небес наших богів найстарших!
Із цієї жертви вічно нові світи постають і будуть поставати.
Розв'язане таїнство таїн. А сутність цього таїнства зветься Жертва Найвища.
А сутність цього таїнства зветься Жертва Чоловіка. Твоя Жертва.
Справді, справді Нова Епоха постане з цієї Жертви. Ом...
Ідея жертви, що знаходить у цьому Гимні такий повний і надхненний вияв, зазнає могучого розвитку в пізнішій ведийсь-кій літературі, як основний концентр брагманського світогляду.
Я вже цитував Гимн Атхарваведи XIII.1., щоб вказати на найближчий, як мені здається, етап розвитку ідеї, заключеної
873
в нашім Гимні. Поза наведеним місцем знаходимо також в Ат-харваведі (ХІІІ.3.17.) дальший крок в напрямі розвитку філософії жертви.
Пуруша-Рогіта жертвує себе Пратворцеві і людям рівночасно. Наслідком його жертви є свідомість. Розуміння таємного змислу всежертви піде однією із струй у пізніших текстах саме по лінії ідеї, що ми існуємо як свідомі духи через жертовний чин божественної істоти.
Атхарваведа ХІІІ.І.14.:
„Рогіта довершив жертву Пратворцеві. Від нього сходять життєтворчі сили на мене (чоловіка)."
В Атхарваведі ХНІ.1.17. проголошується торжественно: „Через його жертву мандрують многі сотворіння у свідомості".