Выбрать главу

Вже за мого життя я бачив, як під впливом моїх праць про Ригведу постали — слабі щоправда — проліски подібних рухів серед інших народів. Вам відомо із моєї кореспонденції, що вже сьогодні існує сформований рух, рівнобіжний до нашо­го, на терені латвійської нації.
Чи це нас обходить? Це питання, чи ми зрікнемося ролі Святого Київа, як осередку не тільки для відродження україн­ської нації і її віри, але як духового осередку для інших рухів, які за" нашим взором і за нашими кличами повстануть.
Це питання чи вже на самому початку ми зрікаємося первородності нашої ІДЕЇ. По-перше — це неможливе. Бо це ч вже історичний факт, що ця ідея постала в моїй програмі в 1934 році. Цього факту вже ніхто з історії не змаже і не вичеркне. Це факт.
Як же мали б існувати нації в майбутньому?
По-перше, вони мусіли б існувати як вільні й державні нації. По-друге, мусів би існувати і лад, і сила, і воля, а тому їх власна сила мусіла б цю волю і державність для них забезпечу­вати.
Ми не втечемо від цього політичного питання. Поодинокі люди можуть запорпати голову в пісок і сказати — це нас не обходить. Це політична справа. Але ж котра віра не мала по­літичної програми? „Піддайтеся взорові" — це теж політична програма на час поки один пастир сяде на троні царства. Має бути ЦАРСТВО — увага, саме ЦАРСТВО — хоч Боже на землі, отже один цар, — один ЦАР — в Римі чи в Москві, — хто пере­може: і одне царство.
Ми вже бачили царство, яке називалося Святе Римське Царство Німецького Народу. Отже, не втечемо від політичного питання і не втечемо від боротьби за визволення. Хіба що зра­димо свою націю і скажемо: — Це нас не обходить — це полі­тика. А покищо будьмо рабами чи користаймо із хвилевої волі, яку нам дають сильніші держави із програмою волі. На ці пи­тання відповіла вже ясно Леся Українка.
Отже мають бути вільні народи і вільні держави!
Народи мають волю творити свою власну віру!
879
То ж ми творимо Українську Рідну Віру, разом із тим, як я вже показав, — ми не можемо ані спинити її поширення, ані заборонити іншим народам шукати своєї віри саме там, де ми, — у її спільному прадавньому і правдивому коріневі. Себто, в добі протослов'янської і протоіндоевропейської культури і ци­вілізації.
ВІДРОДЖЕННЯ НАШОЇ ВІРИ.
Я вже вказував, що відродження віри як системи і як тео­логії неможливе із сімох назв, які стрічаємо в хроніці. Немож­ливе, бо затрималися голі назви і жодного змісту, або ж завбо­гий для системи.
Відродження, яке сталося, було рівночасно ВІЩИМ ВІД­ТВОРЕННЯМ із студій, а також із творчого НАТХНЕННЯ ПРО­РОКА чи ВІЩУНА.
Можна його відкинути або прийняти, але не можна прий­няти ось таку капочку, кашшночку, як тільки сама назва.
Дажбог — означає БОГ ВОГНЮ. ДАЖ від старого коре­ня ДАІГ — горіти, горіти вогнем. Слово БОГ — означає ТОЙ, ЩО РОЗДІЛЮЄ ЩАСТЯ, ДОБРО, ДОЛЮ, БАГАТСТВО; ДОБ­РИЙ БАТЬКО.
Це БОГ, найближчий до родини, до домашнього вогни­ща, і тому найпопулярніший у цій своїй назві й у цьому своє­му виді. Але ж це ані не єдина назва, ані не єдиний вид Богопо-читання у нашій старині.
Отже, читаємо і про ХОРСА, — читаємо про ПЕРУНА, читаємо про СВАРОГА і СВАРОЖИЧІВ, читаємо про ЛАДУ. Що ж? Зміст їх природи пропав чи забувся, залишилися ДО­МОВИКИ і МАВКИ. Залишився — найнижчий рівень істот, що в нас дома, що коло нас у лісі, в полі чи в річці. Залишилася народна форма фолкльору. Правда, це скарб, завдяки якому ми збереглися, але це не є найвища форма Богопочитйння чи розуміння Божества нашими прапредками.
Саме висоту їх віри я відтворив із студій і натхнення. А ось один блазень, для своєї лише популярности, сягне до цього найпростішого виду і скаже: „Це є народна віра. До­волі, одне слово, одна назва ДАЖБОГ і вже є наша віра. Все інше залишаємо, як самі знаєте. Нічого про це не говоримо, щоб бути популярними. І от вже є віра." Ясно Вам, що тут бу­демо вічно пасти задніх, бо думка інших народів буде сягати глибше і буде теж живитися досягненнями споріднених думок в історії.
880
Бо боротьба із християнством триває вже цілими віками. А що ж із назвою БОГ?
Наше БОГ — це несумнівне Датель-Розпреділювач; я пи­сав, що Бог має тисячу назв. Всі ці назви виявляють, як Його розуміли народи.
А який він сам?
Саме тут приходить моє слово, яке розкриває його сут­ність із тих тисячних відзеркалень його у свідомості поодиноких націй в історії.
Якої ж назви уживаємо в нашій релігії?
Уживаємо одну і тисячу. Ви вже стрінулися із деякими в моїй творчості. А найважніше, ви вже стрінулися із фактом многоназивності БОГА — тут я уживаю нашої назви, яка стала загальною на грунті слов'янських і споріднених з ними народів, хоч на іншому грунті вона не набрала загального значення, але залишилася в старому визначенні індивідуального характеру Божества.