Чи будемо сперечатися за назву? Котра найрідніша? Спитайте Лицарів Святослава, за якого Бога вони вмирали?.. Вони скажуть ПЕРУН... Спитайте селянина в домашньому його вогнищі... Він скаже ДАЖБОГ... Спитайте Жреця у храмі найвищому... Він скаже СВАРОЖИЧ СВАНТЕВИТ... Спитайте жінки, що творить рід, вона скаже — БОГИНЯ ЛАДА... Спитайте хлопців у день радості і сили Сонця... Вони скажуть КУПАЛО... Спитайте тих, що пасуть череди, вони скажуть ВЕЛЕС... Спитайте тих, що глядять на могутній ріст всіх паш і пшениці... Вони скажуть ЯРИЛО. Яр-Ярило і Юр-Юрій це від одного протослов'янського кореня. Ви його розумієте і не треба мені писати цілої праці.
Чи ще будемо сперечатися, як називати нашого Бога? Я вже казав вам, моліться як знаєте і називайте як знаєте, та не творіть такого, щоб ділитися за людськими словами. А за цими спорами криється злочинна анархія, або божевільні амбіції, або просто причаїлася зрада.
Отже не будете сваритися із-за назви Всевишнього Сварога. Він їх має стільки — скільки його проявів існує у Вселенній. Його називають теж у інших світах. Напевно називають!
Тепер питання, чи нам замкнутися в собі, як слимакові у шкарлущі, чи вийти із нашою вірою у світ широкий відразу? Тут треба розважити слідуюче: Українська Нація в останню добу історії не пережила, хоч би й тимчасового, закріплення і відокремлення своєї національності. Наприклад, Польща у по
881
дібній ситуації політичній, але вона не так загрожена денаціоналізацією як українська нація. Бо вже в нову добу мала змогу закріпити міцніше свою національну свідомість і окреміш-ність. Отже, вони менше загрожені і навіть тому споглядають часто на нас згори. їхні історики відмовляють нам права в історії — навіть в історії РУСІ — бути народом. Вони кажуть, що ми були тільки церковною єпархією. Нам потрібне самовизначення. Інакше помремо як нація.
Але тут я не маю найменшого сумніву у наше визволення тому, що до нього прямую і його творю разом із вірою.
Що це значить визволитися? Це значить скинути ярмо! Вже сьогодні знаємо, що мусимо це самі зробити. Чужинці цього не зроблять. Щобільше. Вони вже сьогодні думають, як нам нове ярмо накинути, на випадок, якби ми самі не визволилися. Вороги не бажають, щоб ми самі визволилися. Отже, що станеться, як ми визволимося? Тоді білоруси, словаки, хорвати, чехи досягнуть за нами легко і без труду своєї волі. Тимбільше тоді дехто з поляків подумає, чи не відновити нашу неволю, а їх імперію.
Відповідь буде в нашій свідомості і силі. Отже, наша воля буде немов автоматично їх волею. Наша боротьба є їх боротьбою, хоч не всі це розуміють.
Не треба буде боротися окремо за нашу волю і державність, а окремо за білоруську і словацьку. Вони вже сьогодні кажуть, що не можуть мріяти про свою свободу без нашої і надіються на нас — не дуже то помагаючи нам.
Тепер ясно. Наша свобода, самим фактом розбиття московської імперії, визволить інші народи. А, однак, із нашої боротьби, із нашого пролиття крові, скористають всі інші народи. Це та сама справа. Не будемо два рази проливати кров. І не можемо теж сказати: Проливаємо кров тільки за себе. А ви журіться про себе. Бо хоч би ми так сказали і так хотіли — то не можемо нашої боротьби обмежити до нас самих. Бо ж за нами підуть хоробрі вірменці і грузини, як я писав нещодавно в моєму заклику: „Европо Збудися!" Отже, це пробудження може нам тільки допомогти. Ми більше крові не проллємо від того, що пробуджуємо Европу.
ВІРА.
Тепер зрозумієте, що те саме є із справою віри. Раз вона відродиться і зачне жити, як староукраїнська, вона рівночасно зачне жити, як старослов'янська. Щобільше! Вона рівночасно
882
зачне жити, як протоіндоевропейська. І це станеться само собою, як тільки розвалиться християнізм. А він вже видимо розвалюється і кінчиться.
Отже, це та сама праця. Та сама боротьба. Відроджені старинні віри постануть тільки після відродження нашої Рідної Віри... і після християнізму, як потуги. Після визволення із духової неволі!
Як бачите, що „інтернаціоналізмом" спекулюють наші вороги, спекулюють на темноті, і їм вже вдалося до деякої міри збаламутити, чи викликати хитання. Коли наша віра і наші храми постануть у Святому Київі, то яка ж більша слава, коли ця Святиня буде також Святинею для інших націй, що з нами боролися, чи будуть боротися за самоствердження націй і їх волю та державність рівночасно. Чи будемо „старшим братом"? Звичайно не в московському розумінні, але в українському розумінні, так! Не силою зброї — хоч вона потрібна державі, — але силою дружності і любові, як теж авторитету. ЯК ТЕЖ СИЛОЮ ЗБРОЇ, ЯКА ГОТОВА ЇХ І НАС СПІЛЬНО БОРОНИТИ ПЕРЕД СПІЛЬНИМИ ВОРОГАМИ.
ВІРА — її спільнота має міцну основу для сили держави, як твердині ЛАДУ і ВОЛІ. І про це я думав у хвилинах натхнення, коли творив нову віру. Це основа величі і сили нації, сили моральної і духової, а також величі в історії людства.
Чи треба більше крові? Надіюся, що вже зрозуміли, що це одна і та сама справа і одна і та сама боротьба. Щобільше. Духова сила і духова воля нації дасть їй більшу силу у її боротьбі за саме існування, як це бачимо сьогодні.
Наша справа є справою творення нової історії, чи хочемо чи не хочемо, чи знаємо чи не знаємо, і коли не знаємо, то це гірше.