АНАЛІЗА ТЕКСТУ.
Перше речення: „Се ви були перші, поклоняючіся Триглаву...".
Для прикладу наведу це місце в оригіналі: „СЕБОІАЩЕТЕПЕРВІЕТРІГЛАВУПОКЛОНІАШЕТЕСЕ,.."
І Перекладачі неправильно розбили текст в середині букви 01, як О-І та читали:
„СЕ БО ІАЩЕТЕ ПЕРВІЕ" тобто „Се бо яшете первіє". Так поділивши текст пробували пояснити слово „ящете" і через сам тільки здогад переклали його як „молилися".
В дійсності справа є простіша:
Текст треба читати: „Се боіащете первіє".
Боіащете, або боіашете це зовсім правильний у старослов'янській мові час минулий тривалий, або т.зв. із латині „імперфектум" від слова „бути" від коріня „БИ". В пізніших
96
текстах первісно тверде„И" (01) стрічаємо в пом'ягченій формі „І", отже „біашете" і таку саму форму знайдемо в підручниках граматики і текстах. Не маю сумніву, що форма ,,биашете" є старша від „біашете", саме від коріня „БИ", який в протоіндо-европейському мусив мати форму „БУ". В санскриті маємо цей корінь у виді „БГУ". (Санскритська форма „БГ" — дзвінка придихова — постала, за моєю теорією, із лябіяльно-лінгвальної вимови первісного „БЗ" із якого далі розвинулося санскритське „БГ" — порівняй мою працю п.з. „Деякі придихові в санскриті і протоіндоевропейській мові", виголошену на одному з засідань УBAH.
В польській мові затрималося це первісне протослов'янське „И" у видах як „би-ць", „бил-ем" і т.д.
„Биашете" — це друга особа множини — отже „Ви були". Звідси згідність із особовою формою „первіє" саме у множині. Разом: „Ви були перші". Переклад: „Се бо молячись, перше Триглаву поклонятися маємо" — не витримує критики і цілком ігнорує граматику.
Розглянемо далі форму: „Поклоніашетесе". Це знову зовсім правильний дієприкметник часу теперішнього. Порівняй форму: „Хвалонште" від „хвалити", або „знайонште" із носовими голосівками „он". Ці голосівки — завважимо знову — заховалися тільки в польській мові: „хвальонц", „знайонц".
Я змучив читача цією аналізою, але я хотів дати приклади тих труднощів, які стрічає дослідник мови „Книги Велеса".
З одного боку в ній знаходимо форми старші від старослов'янської мови, а з другого боку — відмінності цієї мови на величезних теренах розселення від полянських племен, які були включені в Київську Державу, а їх західні браття в державу Польщі, до племен далекого південного Сходу Русі-України.
Цей приклад показує теж, що до дослідів Книги Велеса можуть — з надією на успіх — приступити тільки вчені, озброєні глибоким знанням старинного мовознавства, зокрема мови старослов'янської та питань її пов'язання з протоіндоевропей-ською мовою, санскритом і мовою Авести, при чому мусять вони бути приготовані на досліди мови Книги Велеса, як своєрідної, ще не дослідженої мови, яка може мати норми, відмінні від дотеперішнього лінгвістичного досвіду...
В дальшому буду уникати таких довгих мовних аналізів, як теж дискусій з існуючими спробами перекладу.
Перейдемо, отже, до аналізи самого змісту:
97
ТРИГЛАВ
Триглав, як безсумнівно слідує з дальшого тексту, це назва і Божество ТРІЙЦІ, себто Божества, яке обіймає своєю Сутністю Трійцю головних Божеств.
Всіх читачів не обзнайомлених із історією релігій заскакує тут несподіванка. Як це так? Трійця у віруваннях наших предків? Трійцю розуміють вони як вчення характеристичне для християнізму, саме як Віру в Бога Отця в трьох Особах Божих (Іпостасях), а саме Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа-Святого. Ці читачі не знають, що поняття Трійці не є поняттям первісно християнським в історії порівняльного вірознавства. Стрічаємо це вірування в інших індо-европейських, або простіше арійських віруваннях і то в текстах, які є безсумнівно далеко старші від появи цього вірування як догми християнізму.
В різних віруваннях різно окреслювали склад цього Єдиного Бога у Трьох Видах чи Аспектах Богопроявлення — чи антропоморфічно — у Трьох Особах — як таїнство Віри.
В пляні моїх праць є довша студія про історію такого розуміння Найвищого Божества. Стрінемо тут дуже цікаві й пре-глибокі концепції старинної арійської Індії, зокрема в Упанішадах і Брагманах.
Оригінальну концепцію Трійці стрінемо в германській мі-тології, а саме виразно, як психо-онтологічну концепцію. Буде нам дуже дивно довідатися, що подібне психо-онтологічне пояснення метафізики всесвіту стрінемо... у філософії Шопенгауера.