ла е характеристичною для нашого світовідчування як вияв, прояв, творчість і Істота Світла.
В цьому та інших місцях тексту я отримав блискуче й повне підтвердження Істоти Сварога з моїх дослідів як Найвище Світло, як Найвище Божество, а рівночасно місце перебування в ньому наших прапредків героїв і лицарів.
Рівночасно дуже характеристичне для українського світовідчування є постійний зв'язок наших душ із світом предків. Мотив можливого засоромлення перед цими предками є най-сильнішою заохотою до чину, який був би гідний наших прапредків.
- Цей зв'язок діє посьогодні. Знаходимо вираз цієї Віри в народніх голосіннях. Тут дуже часто проситься душу мертвого, щоб була нам післанцем до світу Батьків. Про посмертне життя нащих душ довідаємося більше в дальших текстах.
Рядки 6-9
Наші предки пили Воду Життя. Згадки про неї заховалися в джерелах історичних. Живою Водою живуть душі блаженних в небесах Сварога. Приносить її на Землю Перун, Син Сварога.
Його уявляють наші предки як Лицаря-Воїна на Білім Коні, з мечем у руках.
Подібне уявлення стрічаємо у статуї Свантевита в Святині на Ругії. Білий Кінь, Меч і Ріг Меду були його зовнішніми атрибутами. Докладний опис цієї святині я навів за Саксонцем Граматікусом у моїй студії про Свантевита.
Я розвинув теж цю старинну мітологему в книзі „Про Перуна Знання Таємне". Жива Вода випливає там із Джерела під всесвітнім вічно живим Дубом в гаях Перунових. Він живить цією Водою Жар-Птицю з власної долоні.
Про культ Джерела і Води серед ріжних західньо-европейськйх народів можна писати довшу студію. Культ джерел зберігся в деяких країнах досьогодні, як засвідчує етнографія.
Для наших предків Вода і Ріки були святими. Вони отримували Божественні назви і самі були Богами своєю життєтворчою силою. Так, наприклад, ріка Бог так і зветься назвою Бога.
Подібно Дніпро і Дністер. Моїх читачів відсилаю тут до моєї праці про назви цих рік. До сьогодні Дніпро є Батьком України для Шевченка чи Вінграновського. Висла є Матір'ю Польщі для поетів.
108
Скитський Бог ПАПАЙОС (Батько) пристав і оженився на Дочці Дніпра і так постали Скити, — як оповідає Геродот.
Із цього старинного культу затримався звичай торжественного освячування води, звичайно перейнятий християнізмом.
Що ж до оживляючої та запліднюючої сили води після громової бурі, то сьогоднішня наука знає добре цей факт. Вода після громів є „наелектризована" і пробуджує зерна і рослини до кільчення й росту. Огородники підливають насаджене чи засіяне зерно „електризованою'' водою.
Наука знає добре про ці властивості Сили Перуна, але вперто відмовляється бачити її метафізичну природу поза з'явищевими проявами. Наші Предки шанували цю життєтворчу Силу, „яка пливе до нас життєдайністю, як здійснення Божественного Життя на Землі".
Така глибока й натхненна мудрість воскресає для нас із кожної Дощечки Книги Велеса...
* Ціле життя я заглиблювався в поезію, але ніколи не стрінув такого чистого і живого натхнення, яке напоює цю поему життєтворчою потугою..Кожне слово тут дише рідною Землею, безмежною любов'ю до неї та відданістю одержимої присвяти.
Спробуємо, однак, здобутися на науково-історичну аналізу цієї частини поеми.
Перш за все стрічаємо тут небесну постать Корови За-мунь. Безмежна Молочна Дорога, що стелеться крізь небеса, має своє джерело в її Материній Доброті, що живить цілий світ її чудесним молоком.
Культ Землі також споконвічний, як усвідомлення людиною, що Чоловік є Сином Сонця і Землі. Це ж Земля живить його щоденно як Мати. Образ цієї Живительки втілений у міто-логічну Корову, Добру Матір, яка живить цілі покоління благодаттю свого молока. Життя наших предків на історичному етапі того часу було тісно пов'язане з цією істотою. Сьогодні молоко — це „фабричний продукт", який ставлять нам щоранку під двері і ми по-дикунськи не думаємо про Корову, саме як живительку роду і родини, хоч на її молоці ми виросли змалку. Але ж наш батько селянин, який плекає, живить і дбає про неї, знає вартість її поживи для родини.
109
Культ Корови стрінемо в Риґведі, де Сонце, чи Рання Зоря порівнюється і називається цим любим словом, як синонімом, і
В нашому тексті стрічаємо її назву як ЗАМУНЬ.
Назва нагло прозвучала для мене так старинна, як світ наших прадідів і, звичайно, пов'язана з етимологією сучасного слова „ЗЕМЛЯ".
Найстарші звучання цього слова, а радше кореня, знаходжу у формах: ЗЕМ, ЗАМ ЗАМІН.
Форму „ЗЕМЕ" стрічаємо в латвійській мові.
У слов'янських мовах слід навести польське „ЗЄМІЯ".