115
ки минулого, окреслення їх боротьби та їх сучасного завдання єдиної мислі для боротьби за їх ствердження і вільне існування на нашій Землі.
Разом із величавим Велесом появляється у вогнях поранку ЗОРЯ СВІТАННЯ. Вона ниже жемчуги на свої убрання. І знову рідний образ. Жемчуги і прикраси нанизувалися на убрання жінок Русичів. Такі ж були одяги наших прасестер. Нанизувати, вживається ще й сьогодні.
Тут просто чистий корінь: низати, ниже. Сьогоднішньому поетові не прийшов би до голови такий, здавалося б простий, але якже сильний і мальовничий образ. Нічого подібного у Кар-дучія в його „Гимні до Ранньої Зорі".
В такій картині — нагле зіставлення із греками. В їх Вірі і культі немає того щирого серця, що є в нас. Вони не розуміють наших Божеств. Наш Віщун і наші прапредки горді із своєї Віри. Вони знають її Красу і Силу. Вони знають, як сильно вона випливає з самого серця і Духа Народу.
Стрічаємося з фактом війни ВІРИ, про яку мало знаємо з історії.
Русичі є Синами Слави, а цю Славу докажуть „ідучи на заліза греків та на їхні мечі".
Нагадуються тут майбутні слова Святослава, записані грецьким істориком. Це він відкликується до Слави, яка іде перед Русичами і відкриває їм ворота городів.
Це натхнуло мене до спроби зрозуміння дуже неясної згадки про „ВЕДМЕ ДЕВО" — мабуть город чи плем'я. Поясню-ю це місце так: цей город чи плем'я мало стати на боці греків. Але слава Русі подіяла на них так, що вони опинилися поза боротьбою, себто відмовилися від союзу з греками. Тоді греки опинилися втікачами.
Це знову нагадує мені історію воєн Святослава, коли то, як він стверджує „Слава ішла перед нами" і на звук цієї Слави цілі городи відіфивали перед ним свої ворота, вбачаючи в ньому визволителя від грецького ярма. Так здобув він, за хронікою, 82 городи продовж одного року. Це було можливо тільки завдяки психоідеологічній ситуації в Болгарії, яка хоч уярмлена духово, але ще відповідала на зов Слави і братерства Русичів.
І тут чуємо важливе історичне ствердження про ідеологію Русичів. Вони не нападають як греки по своїй похоті, вони не вбивають, хіба що примушені до того нападами ворогів і за
116
грозою поневолення нашої країни. Саме такий є зміст цілої нашої історії до підкорення нас зброєю та політикою Візантії, якій вдалося зробити з Русі-України свою духову й культурну провінцію.
Русичі є благородні. Вони дякують за хліб і за добро їм учинене. Л греків тільки роззлоблює чуже багатство. Вони зазіхають на хліб господаря, який їх вгощає щиросердечною гостинністю. Побачимо далі, як розвивалася ця історична драма.
Характер Русичів — це їхня Доброта і Благородність. Але разом із тим безсмертна відвага в боротьбі з ворогом, який їх обдурить ганебно й зрадливо. Тоді вони безстрашні. І звідси їх Слава, про яку клекочуть орли:
„РУСИЧІ Є ВІЛЬНІ І СИЛЬНІ НА СТЕПАХ !" Слідкуємо пильно за розвитком цієї драми історії.
ШОБ ЗЕМЛЯ БУЛЛ ПЛІДНА І ЖИРНА Дощечка 8, продовження 3. Рядки 1-9.
„Ой була сійба диводивная". (Володимир: „Гимни Землі")
1. Коли то наші пращури почали творити собі Сарунже, тоді греки, які прийшли як гості-купці
2. до торжищ наших, глядячи за прибутками, і побачивши нашу землю, посилали до неї
3. множество юнацтва, будуючи доми і городи для виміни і торгівлі. А одного разу
4. ми побачили їхніх воїнів омечених і озброєних, — і скоро наші землі перебрали до своїх рук
5. і встановили ігрище інші як наші,
і тоді ми побачили, що греки торжествують,
6. а Славуни стали длг них отроками.
І так наша земля, яка чотири віки була нашою,
7. стала грецькою, а ми там є як собаки, що їх звідсіль женуть вон каміннями,
8. і ця земля є огречена, — тако днесь маємо її відібрати і кров'ю нашою полити,
9. щоб земля була плідна і жирна.
Не можна ясніше і міцніше представити драму зустрічі наших племен із греками.
Земля над Чорним морем була нашою. Прийшли грецькі кУпці і їх трактували як гостей, за пануючим у нас споконвіч
117
но законом Радогоща. Купців вітали як гостей і дозволили їм поселюватися. Так постали грецькі колонії над берегом Чорного моря. Звичайно, не могли вони інакше поселитися, як тільки за згодою місцевого поселення. Геродот і інші забувають згадати про це, що тільки так могли ці колонії постати, а найважніше про те, що жило там і довкруги місцеве населення досить густо, щоб торгівля із ними приносила прибутки. Населення було дружнє і гостинне для купецтва і тому дозволило їм поселюватися для торгівлі. Тимчасом міг би хтось віднести вражіння із наших і грецьких історій, що греки прийшли на неза-селену землю, нічию і завели торгівлю з далекими від моря племенами.
Так не було! Наші предки вже до їх приходу збудували город САРУНЖУ, Суронже, якого назву скорочено далі до CY-РОЖ.
Читачі моєї праці про Сварога знають вже, що корінь CYP означає СОНЦЕ і БОГА СОНЦЯ. Суронже — це староукраїнський Город Сонця, по-грецьки — Геліополіс.
Так підприємчиві торговці поселилися на відомих в історії колоніях. Настав період дружніх відносин із Грецією і греками. Це в тому часі наші дівчата приносили їм зорганізованою естафетою СВЯТИЙ СНІП, як знак і символ згоди і приязні. Цей дар цілини греки високо, як дар їх святині. Дівчат приймали як жрекинь і як висланок народу.
Ми не шукали їх землі. Ми були дружні і гостинні.
Але ось — одного дня — греки відплатили їм ганебною зрадою. Прийшли несподівано вже не як гості, але „омечені і озброєні". За гостинність відплатили завоюванням і огреченням нашої землі.
Наш Віщун проголошує святу боротьбу, щоб відібрати нашу землю. І це є основна мета його палкого звернення.
Подібно, декілька століть пізніше, основною метою „Слова про Похід Ігоря" буде клич до єдності князів у боротьбі їх з ордами зі Сходу, для відібрання Тьмутараканської Русі.
„РУСИЧІ СТЕП ПЕРЕГОРОДИЛИ ЧЕРВОНИМИ ЩИТАМИ"
В нашій поемі, що так і є свого роду проповіддю і посланням, стрінемо ось тут НАЙСИЛЬНППІ СЛОВА, які я чув коли-небуть в обороні нашої Землі та у ствердженні її як нашої священної і споконвічної власности.
118