Цієї істини про пов'язаність нашого життя з життям природи ми навчилися ще змалку з пісень матері, чи народньої коломийки. Воно — це відчування — стало частиною нашої душі.
В нашій національній духовості пов'язання нашої душі з цілим світом Природи найкраще висловлене в „Слові про похід Ігоря".
Справді, справді, любов, відчуття й зрозуміння природи найкраще висловлені в українській літературі. Є такі літератури, в яких природа ледве існує. Не хочу їх тут називати.
В новішій українській літературі Михайло Коцюбинський написав прекрасну поему про душу синів Карпат у „ТІНЯХ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ". Цей твір мав великий вплив на моє світовідчування. Мені здається, що я прочитав там більше, ніж написав Коцюбинський.
А наш філософ Сковорода відкриває нам очі і розум на те, що це таке Природа. Це не тільки Краса, що ми її бачимо нашими очима. Ні, ні, це глибша природа речей, це основа їх існування, це ПРАПРИЧИНА, — це метафізична основа Життя, — це основна сила нашої душі.
Наша душа — це наша Природа.
Я вже відмічував цю характерну рису світовідчування Природи в Книзі Велеса. Без цієї основи ми не розуміємо Істоти Богів, про що буде мова.
Але ми всі не знали, про що саме співає ніжна музика трав на зелених українських степах. Вона співає про Божественну Волю і про Людське Щастя. Вона співає про радісне підтвердження Життя цілого Світу і про його Вічність.
Мені не треба ІНШОГО ДОКАЗУ АВТЕНТИЧНОСТИ КНИГИ ВЕЛЕСА, хоч доставлю цих доказів аж забагато — ЯК ЦЯ НЕПІДРОБНА ПОЕЗІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІДЧУВАННЯ ПРИРОДИ.
127
Наш Віщун знає тайну музики степової тирси. Як Шевченко, він ходив на могили предків, — а вони були ще свіжі, як сьогодні, — і там слухав, що говорить німа гора, хмари і море. І там — як він пише — його душа розмовляла з Богом, так як душа Заратуштри. Він розумів, що саме могили, ці степові високі могили, були його найкращими учителями історії України. Він знав КОГО і ЩО там поховали.
Але навіть своїм рідним братам він не годен був розкрити до глибини свою душу, бо...
„дурним би назвали, од себе б прогнали, нехай понад морем, сказали б, гуля..."
Прогнали б, якби довідалися, що його душа розмовляє тоді з Богом.
І здається, що сьогодні історія повторилася б, якби він пробував, пізнавши, об'явити всю ту красу української душі, всю рідність і мудрість Книги Велеса...
Бо вся Божественна Природа тільки тоді прекрасна, тільки тоді жива, коли в нашій душі є ті самі струни, які на спів лісів і степових трав відзиваються...
ОБРЯД СВЯЩЕННОЇ ЖЕРТВИ ДОЩЕЧКА 24 В, рядки 1-7.
В тексті Книги Велеса стрічаємо місця, які відносяться до головного обряду наших предків, а саме їх Богопрославної Жертви, себто проливної жертви напою Сури.
Ця жертва відігравала важливу ролю в їх релігійно-обрядовому житті і віровизнанні, тому опис цієї жертви мусить стати предметом детального розгляду. Він покаже нам найясніше зв'язок Віри наших предків із іншими культами індоєвропейських або простіше — арійських народів, а зокрема з культами Жертви Соми в Риґведі та Авесті.
Наведім насамперед текст у перекладі сучасною українською мовою:
1. Це є жертва наша — МЕД-СУРА — на дев'ятисилі і шальвії удіяна і на Сурі (себто Сонці) ставлена
2. три дні. Після них крізь вовну ціджена і вона буде нашою жертвою Богам у Прав'ї, яко вони (Богове) є
128
3. нашими праотцями: бо ж се ми походимо від ДАЖБОГА і стали славними від
4. славлення Богів наших. Ми ніколи ані молимося, ані не просимо про наші блага (себто стада,
5. майно, багатства), бо це Боги прорекли нам: „Ідіть до Русі!", а ніколи не рекли цього до
6. ворогів. Всематір Слава співала нам пісні, що оспівують звитяжства над ворогами і тому яко
7. це слово є від Птиці, від Сварога, яке летить до нас по лісах (себто з шумом лісів).
Довідуємося тут споконвічну тайну вітрового шуму в дубових гаях України. В нього вслухувалися Віщуни наших прапредків і чули в музиці цієї відвічної лісової пісні своє Божественне призначення, — славу наших предків і Божественний зов до Слави Русі.
Жертва Сури була важливим заповітом зв'язку з Богами і предками, з шумом дубових гаїв, в якому звучить зов Безмертности й Слави, призначення їхнього синівства від їх праотців — Богів, зокрема від їх рідного ДАЖБОГА. Все це виколисане в шумі відвічної пісні Всематері Слави.
Ось такий був зміст їхньої Жертви і молитви. А не молилися вони — як виразно про це кажуть — і не один раз, про т.зв. „матеріяльні" блага (говорячи сьогоднішньою мовою), бо ж отримали вони всі блага в одному: у своїй Батьківщині Ру-сі-Україні, даної їм Богами, саме їм, а не їхнім ворогам. Саме їм і більш нікому. Ця їхня Батьківщина є для них найбільшою і найсвятішою благодаттю і їм слід висказувати тільки вдячність і славу Богам, а творити, боронити і закріплювати своє життя у цій Батьківщині, а зокрема боронити її жертвою життя від ворогів, це їх Чин і їх свідомість Безсмертности.