Ці окремі мови витворили цілий ряд мовних явищ і видів прикметних тільки для них. Звідси їх краса і чар. Звідси їх різноманітність. Цей процес в історії мов — це процес зрізничкування, або диференціяції. Але жодна з тих мов не має ВИКЛЮЧНО УКРАЇНСЬКИХ ЧИ ЧЕСЬКИХ ЕЛЕМЕНТІВ.
Був такий період в нашому „Чисткарстві" мови, коли то деякі редактори вчили нас відрікатися наших власних слів мовляв тому, що ці слова є також в російській мові, дарма, що ці слова є в „Слові про Похід Ігоря" і в десятках інших пам'ят
136
ників. Так вони збіднювали мову. Віддавали слова російській мові. Вони забули, що російська мова відділилася від української десь аж у 13-му чи 14-му столітті. Отже вона молодша за українську мову. Не ми від неї походимо, але вони від нашої мови, в добі спільноти.
Деякі були такі хитруни, що піддаючися російській мові, заступали слова, вживані частіше в польській мові. І так далі. Діялися митарства мовні, які кривдили нашу мову і то з нашої власної охоти. '
Так, але ще далеко старші від протослов'янської спільноти є слова спільні арійським мовам, головно дієслівні корені.
Але ми маємо власну прекрасну мову. Разом з тим це буйда і нісенітниця говорити, що будемо творити власну мову ВИКЛЮЧНО з українських елементів.
Ніщо не змінить факту, що наша мова налелсить до слов'янської групи, а далі до арійської мовної родинної спільноти та має безліч основ коренів і характеристик, які витворилися ще в добу цієї спільноти, десь приблизно десять тисяч років тому, в добі Неоліту.
Близько до „Протослов'янської мови" була мова т.зв. „старослов'янська", яка далі стала староукраїнською. Найстарші записи цієї мови — це один тільки напис із кінця 9-го століття, а далі відомі історичні пам'ятники із 11-го та 12-го століть. Є деякі сліди із 10-го століття.
Ці слов'янські мови чим далі йти углиб історії, тим менше ріжнилися між собою. Один із чеських королів писав до польського: „Чей же ми говоримо одною мовою". Був це час „гимну Богородзіци" і справді їді мови були тоді для себе зрозумілі.
Я говорив із одним ученим про мою концепцію староукраїнської мови. Він сказав, що такої мови наука не знає. Що я під цим словом — староукраїнська мова — розумію?
Я відповів, що це мова, якою говорили в Київі і писали від 11-го століття. Нею написане „Слово про Похід Ігоря". Він мусів погодитися, що може так бути, себто можна назвати окреслену мову, але це справа номенклятури, себто назви, бо інші так звані „старослов'янські" мови не дуже від неї ріжнилися.
Я пригадав цьому ученому, що насправді немає „старослов янської" мови, бо всі пам'ятники 10-го та 11-го століття
137
сильно ріжняться і насправді існує стільки тих мов, скільки існує пам'ятників. Мова „Зогравського" євангелія і мова „Київських Листків" сильно ріжняться, хоч були зрозумілі взаємно. На тому ми погодилися.
Але я далі відмітив, що зрізничкування живих мов того часу йшло далеко глибше і творило основу майбутніх мов. Мова, в літературному змислі постає аж тоді, коли її закріплюють в письменах, а далі в модерних часах утверджують Академії.
Літературна мова закріпилася в час нової доби. Факт її існування був прийнятий на всіх територіях України, де мова, однак, сильно ріжнилася. Якби не було літературної мови, то гуцульська мова, яку я дуже люблю, скоро далі спеціялізувала-ся б і гуцули могли б були створити окремий нарід. Але вони прийняли нашу літературну мову в ім'я ІСТОРИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ ДАВНЬОЇ СПІЛЬНОТИ — ПРИНАЛЕЖНОСТИ ДО КИЇВСЬКОЇ Держави — Русі. Вони пам'ятають у народній традиції про Князя Святослава. Літературна мова в умовах неволі заступила нам державні рішення. І ця мова стала основою єднос-ти України. Але не забудьмо тут чинника ТРАДИЦІЇ, вираженої у звичаях історичної пам'яти. (Я писав про це в „ДЖЕРЕЛО СИЛИ".)
Те самевідноситься до Закарпаття, яке було ще дальше і ще довше відірване від материка, ще дивніше чудо!
Українські емігранти 19-го століття до Сербії, зберігали свою гордість і окремішність саме на основі цієї традиції.
Коли русин женився на сербській дівчині, то це була велика честь саме для сербки, чи серба. Це на основі традицїі старої Русі Київа.
А ось я стрічаю таку пораду: „Будемо закріпляти нашу ВІРУ виключно з українських елементів!"
Подумаймо! Адже саме слово БОГ прочитаємо на могилі ДАРІЯ, могутнього короля старовинної Персії. То ж там прочитаємо, що він гордий-з того, що він Арійського Роду.