Деяким друзям, що бажали вишколу в орденізмі, він відповідав, що для повного вишколу потрібно 20-ть років, але в нього немає вільного часу.
Одначе, головною ціллю життя Професора В. Шаяна таки був Орден. З його „Листів до Друзів", які він розсилав від 1968-1974 років можна довідатись, що 5 листопада 1943 року він зорганізував свій перший „Орден Лицарів Бога-Сонця" у Львові, який був релігійно-політичною формацією. Усі члени склали йому лицарську присягу. Тим лицарям, що не бажали евакуюватись в західню Европу, він дав наказ стати в ряди УПА (Української Повстанської Армії). Студіюючи літописи УПА, авторка цієї передмови несподівано знайшла в 8-му томі, на ст. 173-ій такий розділ: „Повстанська група ім. Перуна між селами Грабине і Підзвіринець, Комарнянського району, відбила 4 — 9 — 1944 р. 7 арештованих із села Повергів. Із 57 погромників-конвоїрів убито 45 та одного полонено".
Як дуже Професор Володимир Шаян радів би, коли б дочекався прочитати той розділ у 8 томі „Літопису УПА"! Він напевно сказав би: „Це були мої справжні й найкращі Лица-РІГ
13
Ми віримо також, що в тій групі воювали його Лицарі, бо хто ж інший назвав би свій Відділ ім. Перуна?! Дуже мож-іиво, що на еміграції хтось поміж нашими дорогими Упістами міг би доповнити цю інформацію.
В Ауґсбурзі, Німеччина, Професор В. Шаян зорганізував другу фалангу Ордену Лицарів Бога-Сонця, якого заприсяжені члени під час розселення з таборів Д. П. (дісплейст персоно) роз'їхались в різні заморські країни і той Орден чомусь перестав активізуватися.
Мимо того, Професор Володимир Шаян від 1971 року не раз закликав тих лицарів до повороту. Коли ж ніхто не вернувся, він написав тоді в „Листі до Друзів", що „примушений бути одним вояком на полі бою". Майже різночасно надіслав нам дивну в телеграфічному стилі вістку, що „постала склока і я прошу Вас не встрявати до неї, бо там нема моїх друзів".
Через пару років він знову написав ось таке: „Як то добре, що Ви не встрявали у ту склоку!"
Можливо, що така вістка без конкретних даних означала видні тільки його духовому зорові „простори боротьби".
Професор В. Шаян був містиком і треба ще підкреслити, що він гостро осуджував нелицарські засоби в боротьбі, — як наклепи, очорнювання і т. п.
Але тому, що він тоді часто згадував про поганий стан його здоров'я і сильно підвищений тиск крови, ми усі дуже журилися і щиро бажали помогти йому без встрявання в невідомі справи.
І так з моєї, поета Левка Ромена й Інж. Нестора Роговського ініціативи, журнал „Світання"- виріс 1972 року в ІНСТИТУТ ім. ВОЛОДИМИРА ШАЯНА, який ми офіційно заєрестру-вали в Канаді.
Це, мабуть, був перший Інститут в українській історй заснований в часі життя визначної індивідуальности.
Під фірмою Інституту й складками 28 членів-засновни-ків, якими були також письменник Микола Понеділок і меценат Теодор Гуменюк, вийшло декілька творів Професора Володимира Шаяна, поміж ними й „Лицар Святої Борні-Григорій Сковорода".
Великою радістю для Професора був Інститут і те, що 1972 року приєдналась до нього група українців з молодшої
14
генерації, до якої належав і його однодумець Інж. Вишата Святославич (псевдонім).
Професор дуже його полюбив, назвав своїм духовим сином і навіть назначив Вишату своїм наслідником в разі якогось непередбаченого випадку в майбутньому. Інж. Вишата Святославич написав чимало дослідницьких праць на теми праісторй й Віри наших Предків, але на жаль він передчасно помер 7 травня, 1981 р.
Майбутніх дослідників творів Професора В. Шаяна відсилаємо до його праці „Джерело сили української культури" передрукованої в цьому збірнику, де він на кінцевих сторінках подав їхні назви.
Тільки одну працю п. з. „Володар Богів і Всесвіту — ві-ровизнавча студія про Перуна — Індру" не знайдено в архівах. Професор декілька разів згадував у „Листах до Друзів", що ця праця пишеться ...
Дуже можливо, що він не встиг Ті написати, або слово „пишеться" треба було розуміти, що він „писав" Ті міссичними засобами в одній із своїх реінкарнацій, в які він дуже вірив. Ця діяльність належить до сфери Знання Таємного.
Творами Проф. В. Шаяна будуть цікавитись і їх аналі ty вати науковці й літератори в майбутній вільній Україні. В сучасну пору міг би це зробити духово споріднений з ним Олесь Бердник, коли б там була вільність слова.
На еміґраціі проф. Р. В. Кухар (письменник Р. Володимир), що був співредактором журнала „Світання", висловився про твори Покійника у „Визвольнім Шляху" в Лондоні за липсш.-серпень 1975 р. у статті п. з. „Літературні постаті в тіні еміграційних буднів" на сторінках 839-840:
„... Творчість В. Шаяна замітна своїм ідеологічно-національним, філософсько-поглибленим змістом. Самобутній стиль його творів (поетичних і прозових) відзначається міцним індивідуалістичним тоном, високою духово-інтелектуальною напругою, національною символікою й патосом, метафоричністю, поетичною гіперболічністю та історіософованою барокковою орнаментикою. В них думка й ідея переважають ліричну НА строєвість вислову. Він завжди послідовний поет-ідеолог (рівною мырою у прзовій ділянці) в Своїй змістовно-зосередженій творчості, присвяченій головно засновкам української національної духовости аж у праісторії.
15
...В. Шаян (Володимир) був своєрідним практиком і теоретиком українського націоналізму, а в своїй філософській концепції послідовником Сковороди. З ділянок дослідження та інтерпретації української мітології і стародавньої бувальщини він залишив вартісні праці, позначені містицизмом своєрідної, самобутньої індивідуальности. Ось типове поетичне Шаянове „вірую":