Залишаю це питання поза дискусією для цілей цієї праці, відмічую, одначе, трудність теорії лямбдації. В обох випадках це слово дуже старовинне, і слід його вмістити десь близько того часу, коли творився поділ діялектів на "Р" і "ЛЬ", і напевно в часі, коли обидві групи були близько одна до однієї так, що можна тут говорити про вплив, поскільки просте запозичення тут неможливе.
Висновок: Культ Сварога принесли із собою до Індії і до Ірану племена, які витворили цей культ ще на спільному ґрунті. Отже, для цілей дальшого розгляду історії слова "сонце" приймаю покищо як невирішені, щодо старшости в історії дві вихідні форми:
Сур і Суль
А саме "CYP" для індо-іранської групи мов, а "СУЛЬ" для всіх європейських галузей.
На грунті санскриту, або ж передсанскритських діялектів історія.досить коротка:
Від форми "Сур" через додання іменникових суфіксів маємо дві клясичні і ведійські форми "СУРА" і "СУРІЯ" (через додання "я"), обидва ці види означають "Сонце" і "Бога Сонця".
Із іншого виду того самого кореня, а саме, від міцнішої форми "суар" — "свар" — знову ж таки через додання суфіксу "га" постає відоме нам із першого розділу слово, чи радше слово-символ — "сварга" із усім пребагатством його значень. Старша значенева верства для всіх означень від комплексного символу "СВІТЛО", вказує виразно, що воно витворилося ще в добу, коли саме "поняття" "світла" було в основі значення цього слова, отже, і в поміркованих зонах. На терені Індії було потрібне міцніше розділення значень "Світла" і "Сонця", а, отже — Сварга і СУРА чи Сур'я. Старше значення і саме означення "Сварга" як Божество і як культ
161
усувається на дальший плян. Стрічаємо його більше у Ригведі. Сварґа перестає бути назвою Найвищої Істоти і Найвищого Бога рівночасно. Сур'я як сонце зазнає свого скріплення в культі, але ж центральне місце в культі займають Божества, витворені здебільша вже на індійському грунті.
Суль
Пребагатого розвитку зазнало це слово на ґрунті європейських мов. Займімося перш за все слов'янськими мовами.
Треба думати, що ще спільно із іншими мовами наступило зміцнення голосної „Y" під наголосом на „0'. Таке з'явище помічаємо ще на грунті сьогоднішньої живої української мови. (Приклад: панувати- і опанований; "у" під наголосом перемінюється на "о").
Це з'явище заміни "у" на "о" під наголосом дасться ще віднести до степенування голосних. Y санскриті маємо три степені: "у-о-ау". Це степенування, або принаймні два перші його степені, дасться легко прослідити в українській мові.
Отже, маємо перший крок. Закономірне появлення "О" замість "Y" у корені "суль" — "соль".
Цю форму "соль" побачимо в цілому ряді інших європейських мов, про що буде далі. Форму "соль" маємо потверджену в текстах і в мовах, отже, цей крок не є вже здогадом.
Приймаю далі суфікс "на" як здогадний для нашої історії. Сам суфікс, як іменниковий суфікс у слов'янських мовах, є добре відомий. Отже, маємо здогадну посередню форму:
Солна - Солне
Зазиачуємо, що рід Сонця змінювався в різних мовах. Він став чи був жіночим у германських (,,die Sonne"), чоловічим — у санскриті, а ніяким — у слов'янських мовах. В деяких мітологіях маємо теж уявлення про двостатевість Сонця.
Отже, маєм*} форму "Солне".
В українській мові є прикметне зменшування чи здрібнювання назви як вислів любови чи ніжности. Y граматиці така форма зветься "демінутівум". Для української мови це характеристичне.
Поет Барка довів це з'явище аж до несвідомої карикатури своїми "пташенятусеньками" чи може "пташенятесенєч-ками".
Отже, це зменшування чи здрібнювання відбувається через уставне "це", як от: віконце, денце.
Звідси із форми "СОЛНЕ" дістаємо "СОЛНЦЕ". Це праукраїнська, а рівночасно найстарша слов'янська — отже, протослов'янська — форма потверджена у текстах.
162
Наше сучасне слово "сонце" постало далі через скорочення чи, як я думаю, через асиміляцію "л" до "н" — яку побачимо і в інших мовах, — наслідком чого маємо нашу щоденну і літературну форму цього важливого слова "СОНЦЕ".
Від форми "Солнце" дадуться випровадити всі інші форми у слов'янських мовах, отже, і польське "слонце" через пе-реставку двох голосних для легшої вимови як теж зм'якшенням "н" перед палятальним, цебто піднебінним "ц".