Оце є історичний шлях, який перейшло наше слово "Сонце". Шлях від кореня, що означає "світло" і "світити". Від того самого кореня походить і назва Бога і Світла Найвищого — "Сварог". Але тут назва "Сварог" куди старша, бо виявляє в корені затримання цього звука "Р", який або був у цьому місці ще на прото-індо-европейському ґрунті, або в дуже старовинних часах, коли мовні групи "В" і "Л" ще були близько одна до одної.
V мовному значенні "СОНЦЕ" є сином "СВАРОГА" і, як побачимо, наші прапредки так само зв'язували їх онтологічну сутність. Бог Сонця — Даж Бог виявиться в нашій мітології саме сином Сварога, цебто Сварожичем. Уже в самій мові можемо побачити старовинну мудрість нашого народу.
Історія слова „Сонце" серед інших народів
Тут дуже цікава є історія цього слова на грунті балтійських мов. Як відомо, існують теорії, що довший час вони ділили зі слов'янами період балто-слов'янської спільноти. Ця
теорія має величезний доказовий матеріял і її мусимо брати дуже поважно до уваги.
Від основної форми "Соль-е" до латвійського "сауль-е" тільки один крок. Дальше зміцнення голосної "о" на "ау" зовсім характеристичне для балтійської групи (порівняй "друґас" на "драугас" і т. п.). Отже, бачимо тут найвищий стспень із степенувального ряду — у — о — ау. Це з'явище степенуван-ня як і сама форма, яка закладає тільки одну стадію, саме зміцнення голосної, вказує на величезну давність балтійського слово-утворення: соль-сауль. А проте, це словоутворення є похідне і тут бачимо, що не мав причини Покорни уставляти цю форму в ряд основних форм, бо її похідність через вище описане степенування голосних зовсім виразно вказує на джерело: суль — соль — сауль.
У германських мовах, а принаймні у їх частині, мусимо прийняти як вихідну форму ту саму, що ми її прийняли як
163
перехідну для слов'янських, а саме форму „соль-не". Через асиміляцію перейдемо до форми сон-не чи й су-не, із якого через дальше скорочення, таке характерне для англійської мови, одержимо відому всім "sun" у пізнішій вимові "сан". Але маємо теж в історичних германських мовах "сауіль" та ста-роісляндське "соль", яке вказує або на затримання старших традицій мови, або на балтійські впливи.
В романських мовах
Ніякої трудности не маємо з етимологією на грунті романських мов. Тут усі вони вже в історичних часах виводять свою назву сонця від латинського „соль", а ця форма вже добре нам відома як дальший степень у розвитку „суль-соль". Французька мова показує цю назву в здрібнілій формі. Зв'язок усіх інших очевидний і не будемо над ним зупинятися.
Іранська мовна група
Для наших дослідів надзвичайно цікавою і важливою буде історія цього слова на іранському грунті.
Як відомо, у порівняльному мовознавстві її сполучують із санскритом. Мова Авести справді виказує понад усякий сумнів її близьке споріднення із Ригведою. Є, одначе, важливі і основні фонетичні розбіжності, які рівночасно вказують на два різні мовні етапи. Не знаємо, коли і де наступив цей розподіл на два величезні річища: індійське та іранське. Обидві ці групи лінгвісти поєднують під один заголовок, який називають часто "індо-арійським", цебто арійськими мовами Індії та Ірану.
Одначе, у назовництві мовних груп панує дотепер плутанина, і коли вже поєднувати ці дві групи під один заголовок, то вірнішою була б назва: ірано-індійська група, бо ж слово "арійський", а принаймні його похідні, стрічаємо теж в інших мовних групах. Але ця дискусія жде на основний розгляд понять і значень.
Та як би не було, ці групи — іранська та індійська — виявляють спільне похідне джерело у значній мірі. Отже, і в нашому випадку вихідним пунктом розвитку будуть ті самі форми, що для санскриту, тобто "СВАР" — у вимові також "CYAP" із коротким "у" — та форма "CYP" із довгим "у".
Заміна "С" на "Г"
Найбільше характеристичним з'явищем для староіран-ської мови є заміна початкового звука "с" у санскриті на "г" і далі "х" — у староіранській. Це не є виняток, але загальне
164
правило. Отже, замість "СОМА" (Божественний напій, жертовний напій, а також Божество) будемо мати "ГАОМА" у вимові TAYMA" (увага: степенування голосних!). Будемо мати таку зміну і в середині слів, як, наприклад: "ACYPA" - Божество буде звучати "АГУРА" і т. д. безліч разів.
Отже, і відоме нам „сур" і „свар" буде звучати „ГУР" і „ГВАР", далі „ХВАР" чи „ХУАР".
Тут дивне диво.
"А" як відомо мало й звучання посереднє між "а" і "о". Отже, "Хуор" — із нормальним закінченням у називному "с"