— дістанемо відому нам з української мітології назву „ХО-РС". Це назва Бога Сонця. Стрічаємо її у наших хроніках, а ще виразніше означену у преславному "Слові про похід Ігоря".
Це ж та сама назва, що СВАР — СВАРОГ. Що за чудо! <
Вияснити це чудо подвійности назви можу тільки так: Довгий є шлях в історії мови від кореня "Свар" до "Хуар", "Хуор" і "ХОР"с. Змінилася форма, але не змінився зміст. Бо ж і в старо-іранському — а ще важливіше для нас
— і в залишках іранських діялектів чи мов на терені сусідньому до нас це слово так і значить те саме, що й тисячі літ тому: Бог Сонця і Сонце.
І до сьогоднішнього дня в осетинській мові слово "ХОР"
— закінчення затратилося — означає просто-напросто „Сонце".
Пам'ятаємо, що вже в історичній добі наш прехоробрий Святослав приєднав цей хоробрий осетинський нарід (ясів) до нашої держави. Довгий час перед тим, аж до передісгорич-них часів, чи може власне в передісторичних часах, нам доводилося мати до діла — напевно дружнього і недружнього, як часом і як ми були сильні — із цими іранськими племенами, що їх ще Геродот в історичних уже часах назвав "Скитами" чи "Сколотами".
Ці племена знали Бога Сонця під назвою „Хорса", однією із численних назв цього Бога, і у дружній частині їх зносин із нами вона пристала рівнобіжно до старої назви чи старих традиційних назв як ще одне ім'я того самого Бога.
Таке з'явище включення Божеств при заключуванні ми-рів чи дружности бачимо на порядку денному в старовині. Не було там догматизму одного чи кількох імен з одного наказу.
Так греки, приймаючи до своєї системи держав Посей-дона із Малої Азії, разом із тим прийняли визнавців Посей-дона до своєї держави, чи, може, навпаки. Посейдон мусів
165
одержати "ранґу" а їх Пантеоні. Як могутній Бог могутнього народу він не міг бути меншим Богом. Як відомо, він став братом самого Зевеса, очевидно, молодшим братом.
Отак і Хоре був прийнятий до нашого Пантеону разом із тими скитськими племенами, що включилися в осіле життя споріднених кров'ю народів. І пам'яткою по цьому залишилася назва, сама назва, бо культ і суть не змінилися — Бога Сонця — Єдиного, хоч багатойменного.
Уважаю це тріюмфом порівняльного мовознавства.
Слово "Хоре", безсумнівно, іранського походження. Його формотворче обличчя зовсім іранське і тільки на іранському ґрунті можливе.
Отже, Хоре появився в українському Пантеоні вже в часах, чи щойно в часах, коли він — цей український Пантеон
— уже був зформований. Він увійшов так, як, наприклад, Посейдон до грецького Пантеону. Таке поняття було можливе тільки у дружніх умовинах, або після укладення дружнього миру, для обох сторін приємливого.
Отже, дивне з'явище. Той сам Бог під іншою назвою увіходить до свого матернього Пантеону, де зформувалася його концепція і його віра. Ця віра передалася і зазнала змін на Грунті вже спеціялізованого розвитку іранських племен.
Але ж, які довгі часи ділять Сварога — добу Сварога
— у часах прото-індо-европейської спільноти від "Хорса" на іранському ґрунті.
Для доказу своєї тези вистачило б того, що написане. Але ж ми в тій щасливій ситуації, що завдяки прастаровинним текстам Риґведи і Авести можемо показати зміст культу Сва-рґи-Сварога і Хорса на самих текстах. Коли лінгвісти мають під ногами все, чиї часто, тільки гіпотетичний ґрунт фонетики, то ми можемо доказати чи зміцнити наші дійсні вже докази на самих історичних текстах.
Які докази? Про що докази?
Докази про старовинність культу Сварога не тільки на слов'янському чи протослов'янському ґрунті, але аж у сивій давнині прото-індо-европейської, чи — коротше — арійської спільноти в історії людства.
Для насвітлення основного ствердження цього розділу додаймо зіставлення похідних типів слова "хуар" — "хор" на теренах живих досі іранських мов чи діялектів. Отже:
В західньо-осетинській мові — ХОР.
Y східньо-осетинській мові — XYP із довгим "Y". В афганській мові — ХОР із довгим "О".
В діялектах над Каспійським морем — XYP із довгим „Y".
Y вірменській мові, яка не входить у групу іранських
166
мов, але виявляє іранські впливи, стрічаємо це слово у фор "ХОЙР".
Всі ці факти доказують понад усякий сумнів про широкий простір розповсюдження цього слова, а рівночасно культ Хорса на виразно іранському грунті.
Можна, отже, прийняти як доказане, що це слово у формі "ХОРС" — "с" цебто закінчення називного відмінка — було відоме як назва Божества тим іранським племенам, що в передісторичну добу займали прикаспійські простори, а також у певну добу і південну частину українського Причорномор'я, і звідси чи то через впливи чи теж частинне разпли-нення тих племен у масиві праісторичного українського поселення, залишило свої сліди в старо-українському Пантеоні, чого потвердження знаходимо у хроніках, як теж у "Слові про похід Ігоря". Таким чином зустрічаємо тут дві різні назви того самого походження і для означення того самого Божества.