Твої нащадки будуть жертвами прославляти Богів, а ти Сам будеш вести радісне життя в небі" (СВАРҐЕ — у місцевому відмінку).
Що й треба було доказати!
Сварга-Сварог постає із слова СВАР, містить у собі всі значення, а разом із тим воно означає спеціалізоване значення саме у віровизнанні як от:
Найвище Небр, Найвище Світло, Найвищу Блаженну Радість Душ, які перебувають у ньому.
Це слово слабко персоніфіковане чи, власне, майже зовсім не зазнало звуження до персоніфікації.
"Бог — це Начало, Начало — це Бог", навчав Сковорода.
Основа Світло-Світу, — Світу як Блаженної Радости Буття, — не може бути звужене до тісних уявлень вузько-особового божества, бо воно само є Началом всього, отже — Богів і Світів.
Не маю теж сумніву, що це слово у самому санскриті старовинне. Коли найвище місце, чи радше найпопулярніше місце, в Пантеоні зайняв (Бог) Індра, улюблений Бог лицарів, тоді це Небо стало його Небесами. Але ж і тут Небо є поняттям первісним. Найвище Небо є отже Праначалом.
У пізнішій філософії воно буде мати там інше словне визначення, також одне із старовинних, а саме, АДІТІ, — що означає Безконечність і Вічність. Найвищі Божества, чи теж різ
171
ні визначення Найвищої Істоти, будуть Синами АДІТІ. Але це виразно пізніша концепція у розвитку ведійської віри та філософії. Це визначення має, однак, уже виразно абстрактний характер пізнішої індійської філософії.
Y своєму первісному означенні як СВАРҐА-СВАРОГ воно було повне і насичене онтологічним змістом. Воно було простіше, конкретніше, поетичніше, відчуте і назване нашими пра-предками саме як:
НАЙВИЩЕ СВІТЛО і НАЙВИЩЕ НЕБО, а рівночасно НАЙВИЩЕ БОЖЕСТВО, — якщо вжити нашого сьогоднішнього слова чи його перекладу.
Сварог, як такий, був і є Єдиним Прапервісним Началом, як Предвічний.
Нас уже не уведе в блуд різноманітне назовництво в різних добах і різних релігіях, чи точніше, теологіях.
Від цього Сварога, як його еманації, постають Сили, Потуги, Творчі Духи чи Божества — це все різні назви цієї самої правди і пізнання.
Отже, нас уже не здивує, що у Сварога будуть Сини його, СВАРОЖИЧІ, старо-української — старослов'янської віри.
Концепція Сина Божого чи теж Троїстости дуже старовинна і в розвитку індо-европейських мітологій будемо стрічати різні її види та інтерпретації. Тут стверджую тільки, що Концепція Сина Божого, чи теж Синів Божих, а саме, СВАРОЖИЧІВ, як містично-метафізична концепція постала і походить ще у прото-індо-европейській чи прото-арійській спільноті духового їх розвитку. Вона набрала далі філософсько-теологічної інтерпретації і передається на терени інших релігій. Але цим історичним питанням доводиться, одначе, присвятити інші праці.
Очевидно, старовинна концепція Сварожичів, цебто Синів Сварога, не мала годі ніякого історично-географічного звуження чи вузької персоніфікації, зведення до однієї країни, до одного народу чи до однієї особи. Це зрозумів уже Сковорода у своєму вченні.
Тож далі з науковою і філологічною докладністю досліджуймо історію словосимволу "СВАР" на грунті "Авести", цебто на ґрунті передісторично-іранському.
„Гвар" в „Авесті"
Наш читач знайомий уже із тим явищем, що слово "Свар" через зміну початкового "С" на "Г" звучить в "Авесті"
172
як "ГВАР". Стрічаємо його тут нерідко в гимнах "Авести", а головно в "яштах". Стрічаємо його в усіх основних значеннях як у "Ригведі", але головно як "Сонце" і "Світло", а також як Божество.
При розгляді текстів слід пам'ятати, що тексти "Авести" куди молодші від "Ригведи". Крім того це тільки залишки величезної розмірами літератури, яка збереглася від переслідування визнавше Заратуштри у їхній рідній Персії (Ірані, іцо походить від слова "Арія"), яке мало місце через завоювання цієї країни експансивними визнавцями Ісляму. Недобитки Зара-туштріянізму стали національно-релігійними біженцями і зберегли себе упродовж тисячоліття, як осіла еміграція Індії, спер-іпгу в окрузі Сурат, сьогодні головно в Бомбею.
Це тексти виключно теологічні і літургійні із часу вже міцно устійненої і закріпленої системи. Нас уже не здивує теж пересунення назви головно для означення Сонце-Світла, Сонця і Божества Сонця. Первісний зв'язок цього слова із Космосом і Космічним Небом тут уже майже затратився. Але зате сильно розвинулося значення як Блиск, Маєстат, Велич. Численні похідні чи словозвуження цього слова якраз це значення наголошують. Yce, що є величне, державна велич, Маєстат Володаря, буде зватися "Каваем Хварено". Докладне вивчення всіх тих гимнів і місць переходить межі наміченої праці. Існує цілий гимн, монументальний у звучанні і змісті, присвячений „Володарському Маєстатові". Я переклав його фрагменти в одному із чисел „Ордену".
Сьогодні наведемо декілька місць із гимну, присвяченому Божеству Сонця.
Яшт VI. Хоршед Яшт
1. Складаємо жертву Безсмертному, Світлосяйному, Бист-рокомонному (Божеству) Сонцеві.
Коли Світло Сонця міцніє і стається теплішим (ят ХВАРЕ раохшне тапаєйті),
Коли снага Сонця зростає і стається теплішою, тоді підносяться небесні Язати (творчі і добрі духи) сотнями і тисячами.
Вони разом збирають його (цебто Світло-Сонця-Божест-ва) — Славу і вони приносять цю Славу додолу (цебто на землю), вони розливають цю Славу на Землі, створеній Агурою, для розрЬсту всіх створінь (дослівно для тіла, цебто Світу) — Святости, для розросту Безсмертного, Світлосяйного, Бистро-комонйого Сонця.
2. І коли сонце сходить, тоді вся Земля, створена Агурою,
173