сліди історії філософії у зіставленні із... сучасною атомовою фізикою та астрономією. Що більше! Тільки у світлі ідеалістичної філософії ці висліди сучасної науки можуть набрати змісту.
Перед глибиною чи висотою інтутційного пізнання наших предків цієї правди доводиться тут тільки схилити голову, чи радше віддати їй щирий козацький поклін. Але тим більше варто для мудрости й величности надхнення, що пливе з усієї поезії гимнів і молитов наших прапредків, відкрити навстіж своє серце і прийняти його як найбільший скарб нашої праста-ровинної віри.
Щоправда, це вже виходить поза межі схоластичної наукової праці.
Але ж вільно ученому бути рівночасно визнавцем тієї віри, яку він досліджує.
Доводиться закінчити досліди обговоренням бібліографії використаної літератури. Але ж якщо йдеться про загальну літературу з ділянки санскритології, зокрема доби Ригведи, чи теж мови Авести, то тут треба б цілих томів.
Згадаймо тільки, що сама бібліографія Вед обіймає два томи праць Рену і Дандекара. Звичайно, не всі з них були використані у моїй праці, а проте, загальний апарат дослідів — не поважна частина тих двох томів.
Я змушений, отже, обмежитись до найконечнішої і безпосередньо до, теми приналежної бібліографії головно у слов'янських мовах, так часто не взятих до уваги у загальних бібліографіях предмету в Західній Европі.
Романтична течія і сполучена з нею духовість не тільки в літературі, але й у науці, залишила свої тривалі, творчі сліди, впливи й досягнення.
Разом із романтизмом ідуть студії фолкльору, народних звичаїв, вірувань, як теж першого питання характеру чи душі народу.
Y сорокових роках минулого сторіччя появляється низка праць слов'янських учених із цієї ділянки, і то таких праць, які виявляють уже деяку обзнайомленість із бурхливим на той час дослідом санскриту і свіжим відкриттям, чи ствердженням автентичносте Авести. Ці всі ділянки були оживлені рівночасно творчим подихом романтизму, як і свіжими тоді ревеляціями в науці із недокладно ще тоді вивчених, а головне, не перетравлених відомостей про вище згадані ділянки.
Праці львівського ученого і професора університету Га-
178
нуша мають сааме такий характер, диктований розгоном нових пізнань, свіжо відкритих світів. Але рівночасно бракує його працям суворого наукового критицизму та правильних уявлень про різниці цих віровизначних комплексів, про які говорить, так у часі, як і просторі. А проте, і тут його, хоч у більшості невірні інтуїції, заслуговують на увагу і може бути, що дадуть вони поштовхи до критичних студій.
Але праці чеського ученого Шафаржіка заслуговують уже на докладне вивчення і майже повну регабілітацію його часто закинених у науці поглядів. Цей великий чеський учений написав розправу, яку можна вже вважати першою студією про Сварога. Маю на увазі ось таку працю, яку слід навести повністю. А це —
Р. J. Safarzik: 0 Svarahovi, bohu pohanskych Slovanov, Sobrane spisy, (3 vc-ls.), Praha, 1962-63.
Йому була вже відома етимологія "Сварог" від санскритського (власне індо-евроиейського) "свар". Треба подивляти ігроникливість цього вченого, коли зважити, що порівняльна лінгвістика була тоді ще в колисці, а єдиний словник Боппа, яким він користувався подавав тільки два значення для слова "свар":
svar - eoelum — цебто по-латинському "небо"; svarga - coelum Indri — цебто по-латинському "Небо Індри".
Йому не було відоме із санскриту, що "свар" означає також "зодіяк". Y таких умовинах це його велика заслуга, шо, читаючи "Матер верборум", саме він зідеіітифікував "зуор" -„свор" із „сваром" і „Сварогом".
Подане пізніше Ротхом і Бегтлінґком значення саме „свар" як між іншими значеннями також "зодіяк" у їх семнтомовому словнику блискуче потверджує одне і друге і спрягає цілу історію ідентифікації "Свар" - "Свор" - "Сварог" в один ланцюг, ігри чому кожна із тих ланок досліджена окремо в часі і окремими ученими сильно зміцнює так і саму етимологію, як і автентичність поданого слов'янського значення "свор"-"зодіяк" У "Матер верборум".
Численні інші ствердження Шафаржіка залишаються дійсними й досі.
Проте, справжньою нашою гордістю і цілою добою в Дослідах мітології є праця українського ученого М. Костомарова п. з. "Слов'янська мітологія". Я вже відмічував історію та значення при нагоді своїх дослідів над темою: "Постать Берези в староукраїнському культі Різдва".
179
Костомарів перший дає собі раду з найповажнішим філософським і теологічним питанням старої віри і мітології. Це питання моно чи політеїзму. Костомарів стверджує і боронить рішуче ідеї монотеїзму старослов'янської віри. Щоправда, він не знав тоді прийнятого сьогодні визначення "генотеїзму", яке краще висвітлює його природу, але ж в основному він зрозумів цю старовинну віру правильно. Я згадував про те, що таке його розуміння нашої старовини знайшло свій вираз у програмі "Кирило-Методіївського Братства".
Ця тема вимагає ще основного і всебічного розгляду.
На нашому матеріялі можу її зілюструвати тільки одним відомим уже читачеві прикладом.
Отож, у наведеному Гимні до Божества Сонця із "Авести" ми стрічали таке місце, яке тут наведу свобідно:
"Хто складає жертву Сонцеві, той складає жертву Найвищому і Єдиному Божеству Агура-Мазді".
А далі:
"...той складає жертву своїй душі".
Це не тільки поезія, але, як я твердив, передумана і висока теологія.
Нарід складає жертву Божеству Сонця. Це узгіднене і співмісне із культом єдиного Агура-Мазди через ствердження метафізичної і теологічної єдности самого Агура-Мазди з одним із його проявів, еманацій чи творень, а саме — із аспектом все-ленної в духовому значенні цього слова, у якому Божество Сонця (чи інші Божества) є проявами і частинними Видами чи Постатями того Самого АГУРА-МАЗДИ.
Отже, таке з'явище ототожнення чи навіть пізнішої теологічної ідентифікації Божества із Найвищим Божеством сьогодні дослідники "Ригведи" називають генотеїзмом. Це тільки популярна дефініція, бо сама справа вимагає глибокого досліду. Але на цьому прикладі я показую, що в різних Божествах наші предки вбачали часто різні аспекти проявів Продуховленої Вселенної, які всі разом творилц Єдність. А тому, що не знали вони заблуду Особового Обмеження Божества на подобу Людини, отже, не було теж якогось суворого розмежування Божеств між собою, хоч у пізнішому часі прийшло питання визначення Найвищого Божества як такого. Тоді теж настала і Персоніфікація Божества.
Y нашому розгляді ми бачимо, що Сонце як Божество Світла з'являється пізніше на обрії, ніж Сам Батько-Світло-Світ-Небо. Звідси й постає думка, що Сонце як Божество є сином БАТЬКА-СВІТЛО-СВІТУ-НЕБА. І, справді, стрінемося у нашій
180
мітології із Сварожичем чи Сварожичами, цебто із Синами Батька-Світло-Світу-Неба, або коротше — Світла Найвищого, або одним словом — Сварога. Звідси дальшою темою наших дослідів повинна б бути праця п. з. „Синове Найвищого Світла".
Костомаров, отже, виразно стверджує, що так зрозуміле "Синівство Боже" слід розуміти як еманацію і саме тут він покликається на релігію Авести.
На докладне вивчення заслуговує теж тритомова праця А. Н. Афанасьєва п.з. "Поетичні погляди слов'ян на природу" (назву подаю в перекладі). Автор цієї солідної праці використовує і синтезує пребагатий матеріял фолкльору, як джерела для дослідів старослов'янської віри. Тут виявляється все багатство не використаного в тому напрямі матеріялу.
Про це багатство фолкльору не мають уявлення західні дослідники, і звідси стільки викривлення та однобічносте в їхніх працях. Якби слов'янські учені знали так мало про західний фолкльор, як західні про східній, тоді наші вчені не мали б навіть права говорити як учені. А проте, учені Заходу з легкої і часто малописьменної руки забирають голос у питаннях слов'янської мітології.
В деяких енциклопедіях виглядає так, що слов'яни не мали взагалі мітології, і це ставилося їм на закид. Про те, що їхні Божества не були так вузенько антрономорфізовані і не були так низенько стягнені додолу, до людського життя, як у... деяких західно-європейських мітологіях чи у грецькій, — вони нічого не знають і оцінюють речі своїми нормами цінностей.
їм не світало ще в голові, що може саме так ми виявили здібність до більш загально-космічного, отже, й абстрактного думання... це ще в науці їм не світало.
Ще багато, ще довгої боротьби треба за таке Світання в
науці.
181