Новий Орденський Міт, —
Нового Світу Сонце, —
На вежах блакитного простору
Нехай над світом світить
Лицарський щит золотий, —
Прибий, на небесах прибий
У просторі Сонце нове,
Що ти його сотвориш!
(Уривок з „Баляда про Сонце")
Професор Володимир Шаян знайшовся в щасливішому положенні, як був колись філософ Григорій Сковорода, бо аж 118-ть років після його смерти прийшов до редактора Бонч-Бруєвича український селянин-патріот Радзиховський і склав 2000 рублів на видання зібраних творів Григорія Сковороди.
А тут щойно 12-ть років після смерти Професора Володимира Шаяна, колишній Упіст, Проповідник Рідної Віри Славин Яворський (Стефан Ігнатевич-Яворський) подарував 14.500 долярів на видання цієї великої книги „ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ".
Жертвенність Проповідника Славина Яворського напевно буде колись із великою вдячністю оцінена історією української культури, а історією Української Рідної Віри, зокрема.
Професор Володимир Шаян не раз твердив, що „в його міті про Перуна, Орден культивує проявлення Істоти. В Істоті є потуги куди сильніші, чи складніші, чи більш важливі, ніж Слово. Такою силою в Ордені увижається Лицарський Чин".
Проповідник Славин Яворський не є дуже заможною людиною й можливо, що він пожертвував усе, що мав у запасі.
І хоч він не знав Професора Володимира Шаяна особисто і не був членом його Ордену, то інстинктивно відчув Орденсь
16
кий Закон про Проявлення Істоти. Рівночасно він дуже шляхетно завершив свою збройну боротьбу Уnicra — новим Лицарським Чином.
Велика подяка належиться також Проводові Об'єднання Українців Рідної Віри начолі з Старшим Проповідником Мирославом Ситником у Гамільтоні, Онт. Канада, що зайнявся виданням цієї монументальної книш творів Професора Володимира Шаяна, а зокрема двом посестрам Ладі Ситник і Вірі О. Брага, які вклали багато труду в переписування деяких давніх рукописів, виправлення друкарських помилок, тощо.
На закінчення подаю звіт про архіви Професора Володимира Шаяна: його велику бібліотеку подаровано для вжитку української громади Дослідному Інститутові „Україніка" в Українськім Культурнім Центрі при вулиці Кристі в Торонто, Онтаріо Канада, якого Директором є Д-р Олег Романишин. Там зберігаються й реєстри з вирізками усієї друкованої публіцистики Професора В. Шаяна.
Орденські різномовні видання, кореспонденція і рукописи творів Володимира Шаяна, за порадою Сенатора Павла Юзика і Професора Константина Біди, які, як науковці, були з Професором В. Шаяном у дружніх відносинах, приміщено в Канадськім Державнім Архіві в Оттаві при вулиці Веллінгтон ч. 395, у 12 картонах позначених кодом МҐ ЗІ Г 100.
Отже, для передруку в окремих книгах залишаються поетична спадщина, публіцистика, орденські видання і може ще якісь інші твори, яких Професор Володимир Шаян нам не надіслав.
ВІЧНА ЙОМУ СЛАВА!
Лариса Муровин
17
ВЕЛИКИЙ БОГ
(Поза межами науки і теології)
Перше навчання
(Замість вступу)
Пишу цю працю в дозрілому віці. Це вислід шукань і боротьби цілого життя. Оглядаючися назад, я бачу, що було це життя шуканням Бога. Ця незрима сила шукання гнала мене від дозрілої молодости. Гнала крізь вершини людської думки.
Я шукав Його в системах філософії, в суспільних ідеалах, в програмах якогось нового людства, в історії, в політичній боротьбі, в житті мого народу.
Я шукав правди на вершинах літератури. В творах великих поетів, тих, що їх писання і боротьба заважили на долі народів і людства. Я скоро навчився, що великі поети є пророками.
Історія в'язалася в одну велику епопею. Я навчився розуміти її як шукання Бога в історії.
Я шукав Його найпильніше в старинних віруваннях і мудрості. Найдовше дбав я про студії Ригведи. Тут немає межі між поезією і вірою. Між поетом і віщуном. Слово міцне як старинний напиток соми. Що це за дивний напиток, що давав натхнення Богам і людям. Ригведа була для мене джерелом цих упоєнь.
Неодин раз в житті вертав я до „Слова про похід Ігоря". Воно найближче до Ригведи силою натхнення, упоєння боротьбою і глибиною мудрости. Мудрість, що любить героїв і хотіла б, щоб ці герої були мудрішими. Чи були б вони тоді героями? Я полюбив їх немудрими, але відважними, щирими, правдивими.
Я зрозумів, що я шукаю пракоренів моєї душі і душі народу. Я шукаю своєї духової генеології.
Історія сталася для мене історією великих духів. Я назвав їх духами нації. Змаг за висоти стався шалений. Я довго змагався із ними усіма. Я зрозумів, що я краще озброєний до великого шукання.
Слова, слова, слова. Я не любив спершу буквоїдної лінгвістики. Букви, букви і правила. Але я зрозумів, що слова мають свою душу і натхнення. Є у великих словах якась дійсна сила. Філософія Міманси назве цю силу „спхота". Ця їх сила живе в історії, коли навіть зміниться звучання слова і всі його букви. Сила його внутрішньої конструкції, збір понять і живих пізнань закреслений кругом і висотою слова. Я зрозумів потугу їх магії. Віщун і поет є потужні силою цієї магії великого слова.
Тисячний раз підняв я наново жорстоку боротьбу за зміст великих слів. Я здобувся на відвагу найбільшу. Зірвати занавісу із статуй численних Богів, щоб знайти силу магії слів, якими великі віщуни називали Богів своїм народам.
Я навчився в цих назвах шукати основ для світогляду народів, законів їх аксіології, основної постави супроти світу й життя, а навіть... основ їх національної і расової ідеології і філософії.
Я багато навчився від Геґеля і Гуссерля. Історія є історією ідей, ще глибше історією релігій. Найправдивішими війнами були війни релігійні. Найбільшим героїзмом був священний героїзм в обороні чи для самоствердження нових ідеалів в історії народів і людства. Мучеництво за ідеї є теж формою релігійної боротьби. Сократ був найвільнішим з вибору мучеником нової правди. А було так багато цих великих героїв в історії людства.
Я оголосив тоді горді слова:
Релігія даного народу є свідченням про нього самого. Пізнати його віру — це значить пізнати його характер.
Назва Бога дає ключ до основного ідейносвітоглядового концентру. Назва Бога є, отже, метафізикою і теологією народу рівночасно. Це його жива і животворча реакція на зустріч із Правдивим і Дійсним Життям у Собі, яка вирішує про його основну поставу супроти Життя-Буття.
А отже...
Після довгих студій порівняльного вірознавства, після довгого збирання матеріялів із Ригведи, Авести, після довгих проникань у душу народів, — якийсь відгомін цього проникання проникає із т. зв. „етнопсихології", — після дослідів над залишками первісних віровизнань у етнології і праісторії, — виринають з непоборною силою... спомини з ранньої молодости.
19
І вперта думка натискається: Я ж повинен був знати те все і без Ригведи. Це ж тайна світовідчування нашого брата із рідного села.
Невже це належить до наукової праці?
Тому заявив я в самому заголовку, що моя праця поза межами того всього, що зветься офіційно науковою методою, хоч рівночасно моя наукова совість тут ще міцніше сувора ніж коли небудь у інших працях. Предмет такий високий і такий невловимий. Такий відповідально болючий перед визнанням Правди.
І перед братом, що свого Бога назвав саме Богом.
Коли і як це сталося? Як розумів він свого Бога? І чому рівночасно тим самим іменем називав він всіх інших Богів, Святих, чи Святців?