189
Свантевитом, або, есотерично кажучи, — Найвище Світло як Найвищу Святість.
Yci теології нашого світу, цебто світу великих вір, уважали Святість основним Атрибутом Бога. Що ж це Атрибут? Вид, дійсність, прикмета, істота, частина істоти, "реале", чи "номінале" і т. д., і т. д., це все в різних формах те саме пізнання, що його дали своєму Божеству наші прапредки. їх віру називали „поганською" у змислі поганої і ложної і вчили нас від дитинства погорджувати нею.
Ми регабітуємо віру наших прапредків перед історією і наукою і спростовуємо всі ці інвективи т. зв. "поганства" як пересуди, злу волю, а що більше, — як неправду в науці. Супроти науки, мені здається, немає гіршого злочину як неправда.
Отже, справа дослідів старовинної, старо-української, чи взагалі прото-індо-европейської віри, — поскільки можемо прослідити її коріння в найстарших чи через найстарші тексти індоєвропейських релігій вимагає перш за все ревізії дотеперішньої методології дослідів, а саме: підходу до цих вірувань, як примітивних, низьких, ніякої, або низької вартости як системи віри і світогляду. Мої досліди Ригведи переконали мене, що є саме навпаки. Тут стрічаємо первісно сильні і надхненні високі, орлині лети людського духу, сміливі відкривальні лети в незнані країни, подиву гідні у своїх висотах чи глибинах пізнання. Те саме відноситься до всіх інших систем індо-европейських вір, які безсумнівно мають одне коріння у нрасивій давнині. Саме досліди культу Свантевита дають нам змогу перевести о-дин із основних доказів для моєї регабілітаиії старовинної протослов'янської віри.