Отже, сама назва визначає суть і онтологічну природу Найвищого Божества чи, як сьогодні кажемо, Бога.
Назвали його СВАНТЕВИТОМ у наших джерелах. Старовинну назву СВЯТОГОРА, засвідчену пізно записаними билинами, уважаю рівнобіжною і того самого змісту: Горіння Святости чи теж Творення Святости, Космогонічну Основу Святости як Істоти Світла.
Методологічні постуляти
Здавалося б зайвим відзначувати методологічні постуляти в наукових дослідах. А однак це виявиться основним.
Те саме слово, цебто слово того самого звучання, змінює в історії своє значення, обсяг зміщений у ньому, зміст чи то поширений, чи звужений, чи унапрямлений до іншого предмету
190
значенности, чи хоч би значно пересунений у своєму інтенціо-нальному моменті визначення.
Кожне слово поєднане і викликає численні асоціяційні зв'язки в нашій свідомості, а отже і пізнанні. Усі вони випливають разом із змістом слова, як його широка значенева сфера, його клімат чи навіть його світ. Слово того самого звучання в іншому пізнаневому кліматі, в іншій системі цінностей не буде мати тієї самої чи такої самої значеневої сфери та обсягу. Це щоденне явище у філологічних дослідах такого віддаленого від нас світу у часі і просторі як, наприклад, Ригведа. Більшість незрозумінь чи непорозумінь, а отже зайвих дискусій і недійсних оцінок має тут своє джерело. Для необзнайомлених із цим фактом треба його вияскравити.
До того роду слів належить і саме слово „Святий" — "Святість", що буде предметом нашого досліду. Отже:
Один учений — з ним стрінемося у лінгвістичній частині — перекладаючи слово „Святий" з Авести, зауважив і відчув, що в зіставленні з ужитковим і сьогодні щоденним його розумінням, поданим його через християнізм, це слово може не віддавати вірно чи всебічно, чи основно його значеня в "Авесті". Звідси""може постати незрозуміння чи невірне зрозуміння тексту. Цехслово звучить у мові Авести: "СПЕНТА".
Побачимо, що воно похідне від форми "СЬВЕНТА". Важливе сполучення цього слова у виді "СПЕНТА МАЙНІЮ" перекладається звичайно "СВЯТИЙ ДУХ" чи вірніше: "СВЯТИЙ МИСЛЕДУХ". Наш учений уважав, що слово в цьому та інших місцях не віддає того значеневого змісту, що воно його мало в оригіналі. Тому цей учений пропонує і вживає у своєму перекладі визначення: „ІНКРЕМЕНТАЛЬ СПІРІТ", цебто Дух, що приносить РІСТ, отже збільшення Життя, Потуги, Сили, саме Творчий ДУХ ВСЕСВІТУ.
Коли прийняти таке значення для старого загально-індо-европейського часу, тоді це важливий ключ до зрозуміння повноти значення СВАНТЕВИТА: це, отже, не тільки БОГ чи ДУХ СВЯТОСТИ, але це саме її ТВОРЕЦЬ, отже — ТВОРЕЦЬ СВІТЛА, РОСТУ, СИЛИ, ПОТУГИ ВСЬОГО СВІТУ, отже БАТЬКО — ТВОРЕЦЬ ВСЕСВІТУ. І саме такий зміст дасть зрозуміння факту, чому святиня Свантевита була такою важливою в світі західньо-північних слов'ян, як це побачимо із тексту.
Такі і подібні факти мусимо мати постійно на увазі вже від самого початку дослідів як їх методологічний постулят. Не накидаймо словам їх сьогоднішнього змісту, але спробуймо шляхом сумлінної аналізи дійти до його первісного, основного, істо
191
ричного значення. Не накидаймо словам сьогоднішніх змістів чи асоціяційних сполучень і висновків, на цих асоціяціях спертих.
Наведу коротко інший популярний для зрозуміння приклад із світу "Ригведи": хто не відчує у слові "корова" емоційних зв'язків як "мати-живителька наших дітей і нашої родини", істоту добру і шановану, — той хай не береться читати "Ригведи", або студіювати старовинні обряди Різдва, в яких господар відвідує з пошаною свою маржинку. Слово "КАВ" сполучене в його уяві із дуже вульгарним значенням, отже, він тільки закопить губи і докаже, що... йому б пасти корови, а не бути ученим. Ні, я недоречно сказав, — був би з нього і па'ггух дуже поганий.
А однак, не один раз в науці я стрічаю оці закопилені губи "ученого", що з погордою і упередженням чи то історичного чи, ще гірше, релігійного порядку підходить із своїми упередженнями і готовими — якже вузькоглядними! — засудами.