Отже, мусимо мати на увазі цей основний факт щодо
предмету дослідів.
"СВЯТИЙ" і "СВЯТІСТЬ" уживали наші прапредки в іншому, їхньому власному розумінні святости — як духової і творчої сили й потуги, пов'язаної із потугою світла й вогню у світовідчуванні наших прапредків. Інакше годі було б подумати, що наш князь Святослав — СВЕНТОСЛАВ — міг бути називаний так у християнському значенні схимника, відреченця від життя, зокрема відреченця від потуги роду, відреченця від світу і людей, що шукає в манастирях спасення своєї власної душі чи душечки. Для Великого Державнотворчого Духа Святослава така назва не підходить і не підходила. Отже, маємо до діла із іншим значенням слова "Святий" у назві "СВЯТОСЛАВ" — іншим від пізнішого змісту цього слова, наданим йому християнізмом.
Маючи це на увазі, будемо досліджувати Постать ДУХА СВЯТОСТИ, — СВАНТЕВИТА — у тих текстах, їх залишках чи відгуках, де збереглася якась назва його Істоти, чи хочби її тінь, затемнена ворожим до нього почуванням.
Мистецька скульптура, яка зображувала Свантевита була, згідно із досліджуваним текстом. Чотириголовою Постаттю. Наш геніяльний мистець, що перший насмілився показати в змисловому вигляді і світі Божественну Істоту, показав його у виді могутньої чоловічої Постаті із чотирма головами, зверненими в чотири сторони світу.
І, отже, знову підіймали над цією статуєю, як і над іншими т. зв. "поганськими" сміх і насміх. Дивіться Ідол, препога
192
ний Ідол, та ще із дерева і ось що шанували „погани" як Бога. До нього молилися!
Але ж рівночасно у кожній майже християнській церкві чи костьолі можемо побачити Саваота у виді Старого Діда, обов'язково із сивою бородою, а біля нього інші Члени чи Особи Святої Тройці. Так, скаже християнин-теолог, — але це тільки зображення, а не сам предмет малюнку чи статуї.
Так чому ж твердити, що інакше було у наших прапредків? Це тільки те саме зображення, а не сам предмет зображення. Бачимо, отже, подвійну мірку оцінки. І то всупереч самому фактові, що у християн образи є предметом культу, носяться у процесіях, творять чуда і є святістю.
Вони антропоморфізовані. Примітивна уява вірних антропоморфізує і саму зображену постать. Чи так було у випадку Свантевита? Ні, тут бачимо виразно, що постать, що є тільки символом, який саме хоче уникнути наївної антропоморфізації. "Чотири" голови, самі ті здавалося б смішні чотири голови символізують — підкреслюю -— СИМВОЛІЗУЮТЬ — чотири сторони світу, над якими володіє і які утримує Найвища Істота, Найвище Небо — ІСТОТА — Найвища Святість. Тут виразно вжитий символ і мистецькі прийоми зображеїшя, але всупереч цій виразності лають цю статую „Ідолом", а вважають продухов-ленням зображення одноголового сивого Дядька-Батька-Бога.
Хто ж тут сильніше чи наївніше антропоморфізує?.
Знову бачимо ті самі упередження, замість прагнення правди, вникнення в інтенції мистця-креаціоніста, вникнення саме у зміст.
Це вникнення покаже нам виразно інтенцію творця статуї. Він тільки мінімально зображений в чоловікоподібному виді, але рівночасно показаний мистцем-різьбарем, що він не просто чоловікоподібна — цебто антропоморфічна особа — але його чотири голови на чотирьох шиях — це тільки змислове зображення, що він — Найвище Світло — глядить на всі чотири сторони Простору, обіймаючи його своїм всеобіймаючим зором, володіє ним і утримує та творить його основну силу всетворчо-ю потугою своєї СВЯТОСТИ. Ось що повинна об'єктивному дослідникові розповісти сама його назва і статуя.
Тимчасом, зогиджуючи старовинну віру, зогиджували якраз цю велич мистецької і теологічної' концепції Свантевита: Глядіть, він чотириголовий. Ідол тільки і нічого більше.
Самі ж зображували Єгову-Соваота не тільки чоловікопо-
193
Дыбним але зовсім чоловічого виду і йому поклонялися. Хто жтут більший ідолопоклонник?..Скаже хтось на оборону тих пересудів:
— Так може роблять популярні пропагандисти християнізму для дітей, навчаючи катехізму, але ж учені напевно так не думають.
Тут то й ба! Ученим уділилася оця довговічна погорда, оце довговічне знецінювання і цькування старої віри, так що вони обов'язково підходять до предмету із отими закопиленими губами. Роблять це ще й по-вченому. Видумують різні "ізми", як от примітивний "анімізм" — він обов'язково примітивний і обов'язково тільки "анімізм". Наївний. Що Святість це суто психологічне, отже, антропоморфічне поняття, що Святість це також суворо теологічне поняття — сто разів підкреслюю (знайдете його в усіх теологіях!) — то це зовсім відсунули від своєї уваги. Що оживотворення т. зв. "мертвої природи" може бути також вислідом "ідеалістичної" філософії, цього теж не взяли до уваги.