,,Mana8o retah prathanam yad asit..."
Тобто: „Це" — ця праістота — була першим насінням манасу — тобто космічного інтелекту, чи Мислі, чи теж Духа, як це умовно перекладають європейські дослідники.
Говорить далі пророк:
„Sato bandham asati niravindam hrdi pratisya Kavayo manisa".
Тобто: Зв'язок — або сполучний елемент — поміж буттям і небуттям знайшли віщуни в серці, шукаючи (його) з пильністю. Інакше: сполучене звено (bandhum) буття (satas) у небутті (asati) знайшли віщуни у глибинах свого серця.
Це значить, що проблемою для них було оце „bandhu" — зв'язок, зав'язок прабуття в небутті (тут, очевидно, у значенні Прасутности із якої виникло прабуття).
„Із небуття постав Манас (прагнення, мисль, змисл змислів, магічна формула(?). Із Манасу постав Праджапаті. Праджапаті сотворив сотворених. Тому справді цей всесвіт оснований на Манасі (на мислі , що пізнає світ, на змислі, що пізнає світ), щонебудь було б нам данним. І власне цей (це?) Манас і є Брагман, що його названо Творець кращого майбутнього..."
Спробуймо тепер порівняти схему постання Прабуття (або сотворения світу, як сказали б європейці) у концепції гимну про Чоловіка і гамну Буття і Небуття.
Зауважмо рівнобіжність, яку далі з'ясуємо як рівнобіжність нсихо-онтологічної космогонії.
Психологічна концепція Риту-онтологічна концепція
1. 1. Ні буття, ні небуття Брагман Прасутність
2. 2.
Tad cham mar.aso retas
Це єдине насіння Вірадж, Праджапаті
мислі космічної
3. 3. Kama, жага Боги, світи Космічна творчість Космічна творчість
855
Із гамну Буття і Небуття отримуємо таку схему постання Прабуття:
1-ша стадія — це стан очеркнення, як ,,na asat, па sat", тобто ані небуття (як небуття абсолютне) ані небуття (тобто емпіричний світ буття як з'явище). Назвемо цей стан умовно „Абсолютна Прасутність".
2-га стадія: з попередньої стадії постає друга стадія розвитку, яку можна окреслити як стан Насіння Мислі (manaso retas) . Характеристичний він такими моментами: щось одне Tad ekam заіснувало силою своістости, своєрідносте svadha; тобто заіснував момент індивідуалізації, як ми сказали б. В пізнішій філософії принцип індивідуалізації будуть розуміти як обмеження абсолюту.
Щось одне, щось окремішне, щось своєрідне дише безвітряно і родиться силою tapas, себто аскетичного зусилля волі, розпаленої сильним прагненням, волі сконцентрованої, „нагрітої" (tap — нагрівати). BSB
„Це" було перше насіння Мислі-Манасу.
3-тя стадія — це стадія плідних потенцій ката — космічної жаги.
Могучі розпруження космічного фаллоса, поляризація плідних потуг, виливи насіння і постання нових творчих потенцій. Це стадія творчосте — visrsti.
Дальші стадії вже не інтересують автора Гимну Буття і Небуття. Це стадія, в якій з'явилися боги — вони ж поцей-бічні. Очевидно, мусіла в цій стадії з'явитися Мисль і Насіння Мислі. Віщуна інтересує ще тільки найглибше питання, на яке він сам не годен дати відповіді. Це питання прасвідомости чи праджерела творчости у стані Абсолютної Прасутности.
Він, що споглядає з небес немов сонце, чи сотворив він всесвіт, чи ні, він же один знає звідкіль ця творчість, а може... А може і він не знає.
Перше питання: хто це є той „Він"? Чи це питання відноситься до Абсолютної Прасутности, чи може до відомого Творця Всесвіту, і богів, і людей — Праджапаті, Брагманаспаті?
Здається, що можна прийняти і цю другу евентуальність, поскільки про стан Абсолютної Прасутности автор не годен нічого сказати, як тільки „ані небуття, ані буття" і немов заздалегідь резигнує з усяких питань у відношенні до цього стану і вслід за цим застановляється над найближчим питанням, чи
856
Праджапаті — Найвища Істота — створила вона світ чи ні, знає щонебудь про стан Абсолютної Прасутности. Можливо.
Але можна припустити, що автора інтересує саме те найвище, найсміливіше питання про стан „свідомосте" Абсолютної Прасутности тут персоніфікованої, щоб можна власне питання свідомосте поставити (знає, чи не знає?). За цією другою можливістю промовляє обставина, що автор не хоче пересуджувати справи чи Творець він, чи ні, тобто проблеми участи Абсолютної Прасутности у процесі творення чи не творення світу. Знаємо з пізнішої теології, теорії про нейтральність Брагмана у діях світу.
На це питання автор не може дати відповіді. І велич цього Гимну саме в його мовчанні. Розколисана екстазою пізнання душа пророка спинюється
перед чимсь новим і незнаним, що не дається в людських словах висказати.
На це питання буде відповідати цілий дальший розвиток індійської філософії. На це питання дає відповідь мовчання Будди.