В безпосередньому зв'язку з ідеями Гимну Х.90. є, на мою думку, Гимн Риґведи Х.81.:
„Той, що всі оці істоти жертвуючи, зійшов як мудрий жрець, Той, наш Батько, бажаючи силою молитви досягнути многости, затаюючи (досл. закутуючи) свою первісну прасут-ність, зійшов у нижчий світ."
Читаємо дальше в цьому ж Гимні:
„V жертовному дарі, в пребагатті, в міцнім напою, жертвуй твоє власне тіло простягаючи себе (у жертві). (5).
О, Всетворителю, виростаючи жертвою, жертвуй саму землю і небо (6)."
В безпосередньому зв'язку з наведеними цитатами є ось як§ місце Самаведи:
„О, Всетворителю, простягаючися жертвою, принеси в жертві твоє власне тіло (що є твоїм власним).
(Самаведа 2,7,3,9,1) Всежертва перестала тут бути одноразовим мітологічним фактом, а сталась усвідомленим космічним принципом постання і творення.
Читаючи ці місця, мимоволі нагадуються основні сотерологічні концепції християнізму і, очевидно, стає ясною перевага концепцій індійських. Вони безпорівняно ширші, всеобій-маючі, глибші в метафізичних заложеннях і досконало послідовні в універсальному приміненні об'явленого таїнства всежертви.
Ідея Буття, як засгііїсіит ипіуегзаіе збагачується в наведених місцях ідеєю перманентности таїнства жертви, як принципу творчости. Рівночасно стрічаємося тут із зав'язками теологічних міркувань про мотиви всежертви (бажання многости), як теж із явищами аналізи процесу творення. Прасутність Творця заслонюється (серпанком злуди — скажуть пізніші мислителі) у цьому процесі вникнення у нижчі проявлення буття.
Цитовані місця Могли б бути зовсім добре вміщені в текстах Брагманів чи Упанішад.
Вважаю доказаною мою оцінку цього Гимну, що це вже Упанішада за своїм змістом, але ще Гимн ведийський своєю формою. І справді ідеї цього Гимну побачимо в процесі розвитку в текстах Брагманів і Упанішад, як одну з їх центральних ідей.
Трудно покищо встановити їх генетичний зв'язок чи часове наслідство. Мені здається, що це взагалі неможливе тому, що розвиток цей пливе немов кількома потоками. Я наведу тільки для прикладу кілька місць, у яких ідейний зв'язок" нашим Гимном не вимагає дальшої аналізи:
„Володар Сотворения сотворив жертву." Каив. Вг. 6.15; 28.1. Satapatha Вг. 12.8; 2.1.
„Жертва це найглибша сутність усіх істот і усіх богів." Satapatha. 14.3; 2.1.
„Справді Володар Сотворения є жертвою, яка тут доко-нується. З нього вродилися ці сотворіння, з нього родяться вони по сьогоднішній день."
Баіаратіїа Вг. 4.2; 4.16.
Satapatha Вг. 4.5; 5.1.
Satapatha Вг. 4.5; 6.1.
„Володар Сотворения є жертвою."
Satapatha Вг. 1.1.1.13.
Satapatha Вг. 5.2.1.2.
„Коли Він віддався богам, тоді саме сотворив Він жертву, як свій образ. І тому сказано: Володар Сотворения є жертвою, бо Він сотворив її як образ своєї істоти." (Satapatha Вг. 11.1.8.3)
Ясно, що пізнання істоти жертви є пізнанням сутности буття. І тому Брагмани є своєрідною методою пізнання буття через ідентифікацію елементів Космосу з магічно-ритуальними еквівалентами жертви.
Поміж мотивами Сотворения виступає далі дуже важлива ідея любови, як мотиву всежертви.
Кол Праджапаті сотворив силою любови сотворіння, тоді увійшов у них (своєю істотою). Праджапаті говорить:
874
875
„Всі світи, боги і життєтворчі сили зложив я у собі і в усі світи (в усіх богів і в усі життєтворчі сили) зложив я себе
самого."
Satapatha Вг. 12.3.4.11.
Говорить Брагман Своєістотний: „Справді я хочу мою сутність в цих істотах жертвувати
і всі істоти в моїй сутності."
Satapatha Вг. 13.7.11.
„Володар Сотворения був сам один. Тоді повзяв він прагнення. Ставшися жертвою я хотів би веліти постати істотам." Maitrayani Samhita 1.9.3.
Як бачимо, цей могучий струмінь, що творить відтак одне із центральних річищ розвитку індійської філософії, бере свій початок із цього Гимну. Бачимо також, що циклотворча ідея каст має вже тут свій історіотворчий міт. Історія буде його здійсненням. Світ твориться із слова Вед.
Світ є здійсненням божественного „хай станеться!" за-ключеного в таємній магічній силі ведийського слова.
Тисячоліття розвитку індійської думки зв'язані з „Гимном про Чоловіка". Через буйний розвиток літератури Брагма-нів, в якій кожна подробиця жертви стає магічним еквівалентом якоїсь істоти, або процесу в макрокосмосі, індійська філософія щораз повніше й чистіше усвідомлює собі єдність підмету і предмету жертви, щораз чистіше усвідомлює собі, що підметом, предметом, центром і ціллю жертви є Чоловік, є Ти. Tat tvam asi.
Yci ці потоки індійської думки знаходять своє завершення у філософії Міманси. Жертва стається важніша від світу, важніша від міту. Бо власне із жертви постає міт, а з мітів нові світи.
Жертва не є тільки шляхом до спасения. Жертва, це власне сутність світотворення. Жертва, це свідомий акт волі, мислі і чину, спрямований на сотворения світу з найглибшої прасут-ности нашого духу.
Людство, що зрозуміє цю найвищу світотворчу силу жертви — сотворить Нову Епоху! І вже з'явилася на світі сила, що цю ідею здійснює.
Це Орден Бога Сонця.
Хай переможе Дух Просвітитель!
1947 р.
876