Вже за мого життя я бачив, як під впливом моїх праць про Ригведу постали — слабі щоправда — проліски подібних рухів серед інших народів. Вам відомо із моєї кореспонденції, що вже сьогодні існує сформований рух, рівнобіжний до нашого, на терені латвійської нації.
Чи це нас обходить? Це питання, чи ми зрікнемося ролі Святого Київа, як осередку не тільки для відродження української нації і її віри, але як духового осередку для інших рухів, які за" нашим взором і за нашими кличами повстануть.
Це питання чи вже на самому початку ми зрікаємося первородності нашої ІДЕЇ. По-перше — це неможливе. Бо це ч вже історичний факт, що ця ідея постала в моїй програмі в 1934 році. Цього факту вже ніхто з історії не змаже і не вичеркне. Це факт.
Як же мали б існувати нації в майбутньому?
По-перше, вони мусіли б існувати як вільні й державні нації. По-друге, мусів би існувати і лад, і сила, і воля, а тому їх власна сила мусіла б цю волю і державність для них забезпечувати.
Ми не втечемо від цього політичного питання. Поодинокі люди можуть запорпати голову в пісок і сказати — це нас не обходить. Це політична справа. Але ж котра віра не мала політичної програми? „Піддайтеся взорові" — це теж політична програма на час поки один пастир сяде на троні царства. Має бути ЦАРСТВО — увага, саме ЦАРСТВО — хоч Боже на землі, отже один цар, — один ЦАР — в Римі чи в Москві, — хто переможе: і одне царство.
Ми вже бачили царство, яке називалося Святе Римське Царство Німецького Народу. Отже, не втечемо від політичного питання і не втечемо від боротьби за визволення. Хіба що зрадимо свою націю і скажемо: — Це нас не обходить — це політика. А покищо будьмо рабами чи користаймо із хвилевої волі, яку нам дають сильніші держави із програмою волі. На ці питання відповіла вже ясно Леся Українка.
Отже мають бути вільні народи і вільні держави!
Народи мають волю творити свою власну віру!
879
То ж ми творимо Українську Рідну Віру, разом із тим, як я вже показав, — ми не можемо ані спинити її поширення, ані заборонити іншим народам шукати своєї віри саме там, де ми, — у її спільному прадавньому і правдивому коріневі. Себто, в добі протослов'янської і протоіндоевропейської культури і цивілізації.
ВІДРОДЖЕННЯ НАШОЇ ВІРИ.
Я вже вказував, що відродження віри як системи і як теології неможливе із сімох назв, які стрічаємо в хроніці. Неможливе, бо затрималися голі назви і жодного змісту, або ж завбогий для системи.
Відродження, яке сталося, було рівночасно ВІЩИМ ВІДТВОРЕННЯМ із студій, а також із творчого НАТХНЕННЯ ПРОРОКА чи ВІЩУНА.
Можна його відкинути або прийняти, але не можна прийняти ось таку капочку, кашшночку, як тільки сама назва.
Дажбог — означає БОГ ВОГНЮ. ДАЖ від старого кореня ДАІГ — горіти, горіти вогнем. Слово БОГ — означає ТОЙ, ЩО РОЗДІЛЮЄ ЩАСТЯ, ДОБРО, ДОЛЮ, БАГАТСТВО; ДОБРИЙ БАТЬКО.
Це БОГ, найближчий до родини, до домашнього вогнища, і тому найпопулярніший у цій своїй назві й у цьому своєму виді. Але ж це ані не єдина назва, ані не єдиний вид Богопо-читання у нашій старині.
Отже, читаємо і про ХОРСА, — читаємо про ПЕРУНА, читаємо про СВАРОГА і СВАРОЖИЧІВ, читаємо про ЛАДУ. Що ж? Зміст їх природи пропав чи забувся, залишилися ДОМОВИКИ і МАВКИ. Залишився — найнижчий рівень істот, що в нас дома, що коло нас у лісі, в полі чи в річці. Залишилася народна форма фолкльору. Правда, це скарб, завдяки якому ми збереглися, але це не є найвища форма Богопочитйння чи розуміння Божества нашими прапредками.
Саме висоту їх віри я відтворив із студій і натхнення. А ось один блазень, для своєї лише популярности, сягне до цього найпростішого виду і скаже: „Це є народна віра. Доволі, одне слово, одна назва ДАЖБОГ і вже є наша віра. Все інше залишаємо, як самі знаєте. Нічого про це не говоримо, щоб бути популярними. І от вже є віра." Ясно Вам, що тут будемо вічно пасти задніх, бо думка інших народів буде сягати глибше і буде теж живитися досягненнями споріднених думок в історії.
880
Бо боротьба із християнством триває вже цілими віками. А що ж із назвою БОГ?
Наше БОГ — це несумнівне Датель-Розпреділювач; я писав, що Бог має тисячу назв. Всі ці назви виявляють, як Його розуміли народи.
А який він сам?
Саме тут приходить моє слово, яке розкриває його сутність із тих тисячних відзеркалень його у свідомості поодиноких націй в історії.
Якої ж назви уживаємо в нашій релігії?
Уживаємо одну і тисячу. Ви вже стрінулися із деякими в моїй творчості. А найважніше, ви вже стрінулися із фактом многоназивності БОГА — тут я уживаю нашої назви, яка стала загальною на грунті слов'янських і споріднених з ними народів, хоч на іншому грунті вона не набрала загального значення, але залишилася в старому визначенні індивідуального характеру Божества.