Молодик умить дістався до Торре Аннунціата і майже вбіг до батькового готелю. Джина, як завжди, сиділа на високому стільчику за конторкою. Їхня незапланована зустрічне здивувала жінку, аджеДіно був таким же непередбачуваним, як і його тато.
— Вона тут? — не вітаючись, запитав хлопець.
Старша покоївка заперечно хитнула головою.
— У тебе є щось про неї нове?
— Атож! — вдоволено відповіла йому Джина.
Новина полягала в тому, що Аня таємно від усіх скористалася інтернетом, який входив до сервісу найдорожчих клієнтів готелю. Діно насторожився.
— Покажи, де.
Вони пішли нагору. Жінка відчинила двері одного з номерів. Там серед дорогих меблів скромно стояв столик із комп’ютером. Хазяйський синок увімкнув його і поринув у таємниці Аниного хаджу. Яким же був його подив, коли на моніторі зарясніли назви веб-сайтів для тих, хто шукає собі подружжя через Всесвітню павутину. Молода покоївка цікавилася переважно українськими інтернет-ресурсами. Отже, вона не мала наміру виходити заміж за Сильвіо Конті! Це відкриття вразило Діно. А втім, як знати…
Джина помітила, що настрій у хлопця значно поліпшився, коли він залишав готель.
V
На оксамитовому київському небі сходили перші зірки, хоча, здавалося б, зовсім недавно тут у сутінках роз’їжджалися пасажири, які зійшли з літака. Квітнева ніч швидко огортала обрій, залишаючи за своїм темним покровом усі клопоти доби, що минала. «Боїнг», який прямував за маршрутом «Рим — Київ», прибув до аеропорту Бориспіль точно за розкладом, о дев’ятій вечора. Лише одна пасажирка у світлому брючному костюмі нібито нікуди не поспішала. Це була Анна Легкоступ. Вона останньою дочекалася валізи і відразу ж здала її до камери схову. Глянувши на годинник, молода жінка зморщила чоло і діловито зупинила перше-ліпше таксі.
— На Теремки.
Там, в одній з багатоповерхівок, на неї чекали білосніжна постіль і старенький комп’ютер, такий необхідний у справах. Квартира в родички була занапащена безгрошів’ям і скидалася на нічліжку для бомжів. «Але й за те треба було дякувати долі», — думала Аня, роздягаючись в окремій кімнаті з обідраними шпалерами і підсліпуватою люстрою. Незаміжня тітка Віра, в якої майже не залишилось шансу влаштувати особисте життя, найліпше підходила для облаштування Аниних амурних справ. Вони обидві відчували потребу одна в одній: Легкоступ обрала квартиру київської родички за оперативний штаб, а тітка, у свою чергу, тішилася власною причетністю до європейських цінностей, починаючи з італійського спагеті і закінчуючи зношеними речами іммігрантки.
Цього разу в центрі їхньої уваги перебував французький громадянин Едмон Фужерон, особисті дані якого Аня знайшла на сайті служби знайомств. Цей чоловік цікавився українським жіноцтвом на предмет шлюбу. Фотографія потенційного нареченого вже прикрашала комп’ютерний столик. Але вийти заміж за іноземця у тридцять два роки, маючи двох дітей, — задля цього жінці недостатньо було бути просто красунею. Ця шлюбна оборудка приховувала якусь інтригу, яку саме — тітка не могла збагнути. Наступного дня племінниця та Едмон побачаться вперше. Їхня зустріч триватиме кілька годин. Потім «Боїнг» віднесе його до Парижа, а її — до Риму. Останнє Фужерону знати не потрібно. За легендою, яку придумала для себе Аня, вона все ще викладає математику в уманській школі.
Якось племінниця поділилася з тіткою інтимними подробицями щодо вериг стримування від позашлюбних стосунків.
— Ну ось, нарешті, ти тепер розв’яжеш цю проблему, — наївно зраділа тітка Віра.
— Та що ви! — обурилася такому припущенню Аня. — Я б на цього миршавого очкарика навіть не глянула за інших обставин. Він буде для мене офіційним чоловіком, і не більше того. Тьотю, цей шлюб — гра, і навіщо вона Едмону, стане зрозуміло тоді, коли я опинюся в його оселі в статусі дружини.
— А тобі ця гра навіщо? — ще наївніше запитала Віра.
Племінниця розсердилася не на жарт.