Якийсь час Аня і Едмон ішли мовчки, позираючи на перехожих. На цю випещену пару ніхто не звертав уваги. Того дня Хрещатик вирував масовими акціями. Комуністи організували ходу з нагоди дня народження вождя світового пролетаріату. Націоналісти, навпаки, виставили проти демонстрантів пікети, тримаючи транспаранти з написом: «Володимир Ленін — кат українського народу». Деінде спілкування протилежних сторін супроводжувалось бійками. Едмон споглядав ці вуличні баталії з таким виразом, наче перед його очима проходили кадри якогось історичного фільму.
— Я не сподівався побачити подібне в реальному часі, — сказав він, звертаючись до Ані.
— Нічого дивного. Компартія на парламентських виборах взяла двадцять відсотків голосів виборців, — відказала «уманська вчителька» зі стурбованим виглядом.
Фужерон з цікавістю глянув на неї.
— Ти переживаєш через це?
Аня зробила жест, що означав вираз огиди.
— Не сприймаю комуністів. Я голосувала за «Нашу Україну». Це ліберальний блок, що виступає за національне самовизначення. Він утворив найбільшу фракцію в парламенті.
Певно, Фужерон побажав згладити враження зверхності, яке промайнуло в його тоні, і розповів про перебіг подій навколо президентських виборів у Франції. Він говорив легко, навіть іронічно. Принаймні його ставлення до виборчої кампанії не було надто серйозним. Аню стривожила деяка інформація в його розповіді. Дещо про це вона чула краєм вуха, але зі слів Едмона поставала не дуже приємна картина. Трапилася скандальна сенсація — у другий тур президентських перегонів вийшовультраправий кандидат, лідер Національного фронту Жан Марі Ле Пен, який мав репутацію расиста і демагога. У його програмі були положення про висилку нелегальних іммігрантів, обмеження виборчих прав іноземців та скасування автоматичного набуття громадянства. Цей кандидат у президенти наполягав на виході з Маастрихтського договору та Шенгенських угод і відмові від євро. Найкращі результати Ле Пен показав у східних департаментах Франції вздовж кордону. Свою підтримку цьому єврофобу висловили ультраправі європейські політики, зокрема Володимир Жириновський у Росії.
— Але ж подібний вибір — це справжній шок для такої країни, як Франція! — вигукнула Аня.
Едмон сумно посміхнувся і сказав, намагаючись бути переконливим:
— Справа в тім, що цього року найнижчий з 1969-го рівень явки виборців. Думаю, французька нація осягне всю небезпеку приходу Ле Пена до влади і в другому турі віддасть свої голоси за Жака Ширака. Принаймні я вчиню саме так.
Час збігав із шаленою швидкістю. На годиннику була четверта. Обід з українських страв, здавалося, цілком поглинув увагу гостя. Тітка Віра, як завжди, казала щось не до ладу. Проте на Едмона вона справила добре враження. Кафе на Хрещатику відчутно спорожнило гаманець гостя.
О сьомій вечора француза відвезли в аеропорт і довго проводжали, посилаючи йому з терміналу повітряні поцілунки.
Ані не було сенсу повертатися до Києва — за дві години розпочинався рейс до Риму. Тітка Віра метушливо зазирала їй у вічі і чимдалі більше дратувала своїми запитаннями.
— Ну як він тобі?
Молода жінка не відповіла, натомість стомлено відмахнулась рукою, сердячись, що переривають її думки. Французька політична реальність дещо збила її з пантелику. А втім, ще був час пригальмувати. Найбільше непокоїло те, що їй пропонували заздалегідь непрозорі умови шлюбної оборудки. Але вибору не було. Психологічний портрет Едмона видавався не дуже позитивним. Залишилось враження якоїсь слизькості їхніх стосунків. Молода пара не дійшла жодних домовленостей. Проте не варто було чекати від першої зустрічі чогось більшого. Аня з прикрістю зауважила, що, на відміну від Сильвіо, француз вирізнявся дріб’язковістю, а за нею могли ховатися і мстивість, і користолюбство. Гість виявився вимогливим до персоналу аеропорту і кафе, натомість сам смітив, неначе дюжина розбещених тінейджерів. Через недомовки й ухильні відповіді Едмона Аня почала підозрювати, що в нього, мабуть, є коханка, яка його не задовольняє, швидше за все, із суто меркантильних інтересів.
Навіть коли літак здійнявся у повітря і все, здавалося, залишилось позаду, настрій у неї не поліпшився. Вона зробила порівняння явно не на користь французів. Хоча про них зазвичай казали, що кращих коханців у світі не існує, в її очах більше переваг мали італійські чоловіки. Вони прагнули щастя, задовольняючи свої любовні пристрасті, і кожен з них ішов на поклик своєї душі. За взірець можна було взяти того ж Сильвіо, який вважав, що був з Анею спритним, але ніяк не великодушним.