— Ук-ра-ї-на! — прошепотів собі під ніс італієць.
У Ані все ще був гарний настрій. Але півгодинне очікування теж вивело її з рівноваги.
— Реєстрація пасажирів закінчується! — гарячкував Сильвіо.
Сподіваючись усе-таки затримати літак, вони прибули за п’ять хвилин до вильоту. Однак на жодному терміналі не було оголошення про цей рейс. Розпашілий від хвилювання Конті розгорнув документи і трусив ними під носом у диспетчера.
— Заспокойтеся! Рейс до Риму відбудеться завтра.
— Свята Магдалино! Та ось же мій квиток!
— У ньому зазначено завтрашню дату.
Обличчя італійця витягнулось. Отакої! Він сам винний, що так трапилось. Аня відвела свого крикуна у кафе, посадила за столик, замовила пива. З цим старим доводилося няньчитися, як з малою дитиною. Зрештою, їй це набридло. Затримка з відправкою Сильвіо погіршила ситуацію. Тепер доведеться розкривати перед ним свої карти. Вона глянула на спохмурнілого Конті і сказала:
— Ми сьогодні повернемося до Києва, а завтра вранці приїдемо сюди знову. Ти чекатимеш свого рейсу в готелі, що при аеропорту. Сядеш у літак самостійно.
— А ти?
— У мене ще є справи.
— Які? Минуло три дні, а дітей ти не бачила. Бозна-чого бігаєш у посольство, ховаєшся від мене.
Аня опустила очі:
— Я не зобов’язана перед тобою звітуватись.
Обурений італієць показав жестом, що йому забракло слів, і відправив у найближчий трояндовий кущ порожню пляшку від пива.
До них підійшов міліціонер і сказав, звертаючись до італійця:
— Пред’явіть ваші документи. Пройдемо разом зі мною.
Аня на мить заплющила очі. Розпочинався найгірший із можливих сценаріїв.
— Чого хоче від мене цей карабінер?! — обурювався сп’янілий від пива і ліків Сильвіо.
Він тицяв міліціонеру якесь посвідчення ветерана, видане йому особисто президентом Італійської Республіки, і горланив на весь аеропорт про свої чесноти та безпорядки в цій поганій країні. Тільки завдяки Аниним умовлянням старого не затримали у відділку і відпустили їй на поруки.
Віра Курилець поралася у себе вдома біля холодильника, ласуючи бутербродом, який залишився від гостей. Раптом вона перестала жувати: її погляд упав на розкішну валізу в кутку передпокою. Тітка зрозуміла: щось трапилося. Цієї хвилини розчинилися двері — на порозі стояла Аня зі своїм старим.
— Це ви? — здивувалася хазяйка і, тямуще кивнувши на дорогу валізу в кутку, уточнила: — До Парижа?
У тьмяних очах італійця промайнула блискавиця. Його молода подруга притиснула до сонячного сплетіння руки і благально глянула на Віру Іванівну, нічого не пояснюючи. Тітку виселили ще на один день.
У Сильвіо було передчуття, що вже ніколи не побачиться зі своєю белла донною.
— Говорити з тобою — все одно, що вмовляти кобру, — сказав він.
— Не треба поводитися зі мною, наче з якоюсь річчю.
Аня зачинилася в іншій кімнаті.
— А я? Що буде зі мною?
— У тебе своє життя, у мене — своє. Я вільна людина, — сказала вона з-за дверей і лише почула, як нібито невеликий предмет випав з вікна сусідньої кімнати назовні.
Знизу, із двору, хтось гукнув:
— Стережіться, з п’ятого поверху кидають пляшки! Зараз викличемо міліцію.
«Певно, це справа рук Сильвіо», — подумала Аня і рішуче розчинила двері до передпокою.
— Ти хочеш потрапити до української божевільні? — грізно насунулась на бешкетника — і остовпіла.
Синьйор Конті сидів на підлозі, спираючись об стіну біля вікна. Права рука старого лежала на серці. Очі були заплющені.
«Швидка» приїхала за п’ять хвилин. Медики вгледіли серед безладу на столі імпортні препарати — і відразу зрозуміли стан хворого. Трохи здивувались: «Іноземець?» Аня без зайвих слів подякувала лікарю і тицьнула йому в руку чималу купюру.
По всій кімнаті валялись порожні ампули, стояв запах ліків. Синьйор Конті лежав на дивані, ледве дихаючи. Серпневий вітерець куйовдив його чуприну. Аня злякалася, що італієць помре, не дочекавшись свого рейсу.
Вона збагнула, що найліпшим зціленням для нього стане правда — підозра та ревнощі зробили свою справу, і гірше вже не буде.
Пізно вночі у квартирі тихо ввімкнули музику. Це була улюблена касета Сильвіо. Анна Легкоступ подумки прощалась з Італією і цим недоладним чоловічком, який у скрутну хвилину став для неї добрим янголом. Тепер потрібно усунути його зі свого шляху, щоб іти далі. Це було невдячно з її боку і жорстоко щодо нього.
Чоловік розплющив очі. Поряд стояла вона.
— Моя белла донна, — прошепотів він.
Її вразив спокійний і навіть очужілий погляд італійця. Здавалось, тут було присутнє тільки його тіло. Він дивився сумно і безпорадно.