Ось і зброю несуть, панцер подають; жінка братів своїх благає: не попустіть, щоб Назар, через геройську свою затятість, тай кинувся б сам-один проти всій армії ворогів.
І вже поширюється в народі, та війську новина, а через шпигунів доходить і до ворога, що Назар-Сміливий, сам-один—без зброї—рвонув був до поля битви, насилу спинили і, оточивши-стрімуючи, до бою ведуть.
На полі битви скаженого жеребця підводять. Назара підсаджують. Завзяттям пойняте військо шикується обабіч—із криком жахним: "Хай живе Назар-Сміливий!.. Смерть ворогам!"
Жеребець під Назаром, відчувши яка в сідлі нікчема, заіржав, голову задер тай вчвал пустився – прямісінько на ворожу армію.
Війську ж здалося: Назар-Сміливий на бій мчить.
"Ура! "– гукають та женуть слідом ув атаку.
Назар бачить, що коня йому не стримати і сам він ось-ось грюкнеться; руки простяг за якесь там дерево вчепитись, а воно, бач, трапилось зовсім трухляве – добряча гілка вломилась, в руках лишилась.
Вороже військо, вже й від попередніх чуток духом підупале, од цього видива зовсім перелякалось.
Завертаються: тікаймо, тікаймо! Рятуйсь, хто може, бо Назар-Сміливий, дерева з корінням висмикуючи, налітає…
Скільки вже ворогів у той день поклали-перебили! А ті, що заціліли, Назару-Сміливому до ніг шаблі свої складають, у покірності присягають.
З поля страхіливої битви, Назар-Сміливий до замку великанів повертає, а там народ вже на честь перемоги триумфальні арки зводить: із небувалим натхненням, вітанням, галасуванням, з музикою та співами, з дівчатами й квітами, з промовами й привітами – навстріч виходить.
Така вже слава, така шана – Назар аж очманів, ошелешив.
Отак з честю й славою, на площу короля свого одводять, а там вже й трон для нього встановлений.
Назар-Сміливий королем стає, а кожному з великанів посаду дає. І, ти ж подивися – увесь край в його руках.
* * *
Кажуть, й досі ще живе та королює Назар-Сміливий. А як піде розмова про геройство, розум, талант – регоче:
– Яке там геройство? Який розум? Що то воно – талант? Усе то байки. Потрібно тiльки аби щастило. Долю маєш – кейф спізнаєш.
І, кажуть, досі кейфує Назар-Сміливий та над світом усім підсміюється.
Авєтiк Iсагакян
Абу-Лала Магарі
Заспiв
Абу-Лала Магарі,
Славетний поет з Багдада,
Кілька десятиліть проживав
В цім казковім місті халіфіф,
Знав смак роскошів і смак слави,
Ділив трапезу з багатіями й можновладцями,
З мудрецями та вченими заходив у спір,
Любив друзів тай випробував їх,
Побував у краях багатьох народів,
Придивлявсь до людей, до їх звичаїв,
І проникливий дух його пізнав людину,
Пізнав і якнайглибше зненавидив людство
Та закони його.
І, не маючи ані дітей, ні дружини,
Все богацтво своє розділив-роздав вбогим,
Невеличкий лиш взяв караван верблюдів
З припасом, з їстивним,
Та якось вночі, коли Багдад спав
На вкритих кіпарисами берегах Тигру,
Потай покинув місто…
СУРА ПЕРША
Поволi, мов тихий струмок мiж трав,
Ішов караван крізь ніч повну снів,
Спроквола у темряві шлях долав
тай тонко брязкальцями жебонив.
Розміряним кроком верстає путь
караванна вервечка в'юнка;
Колокольці видзвін солодкий ллють –
і пливе між полів луна тремка.
Сповила Багдад дрімота м'яка,
сповнена райських яскравих снів.
А в заростях роз соловей лив спів,
мов над коханням ридав-тьохкотів.
У царськім саду лунав-розлягавсь
фонтанів дзвінкий кришталевий сміх;
З альтанки п'янкий плив димок, мішавсь
з бринінням зойкувань
звабно-щемких.
Мов розсип перлин—каравани зорь—
неквапно долали свої путі.
В безкраї простори плив передзвін
сузірь невгасимих—співи світів.
Духм'яний вітрець казки шепотів –
чи не в Шахразади підслухав їх?
Кіпариси й пальми в солодкім сні
віттям коливали окрай доріг.
І караван той розгонисто йшов,
не озираючись й разу назад;
Незнаний путь Абу-Лалу
кликав, манив
мільйоном принад.
"Все йди та йди, караване мій,
простуй – доки прийде мені кінець,"-
Отак промовляв у серці своїм
Абу Магарі, поезій творець.
"Іди у незайману далечінь,
де волі-неба незмірна бездонь,
До сонця мчи, щоб в серці його
й моє обернулося на вогонь.
Ні! «навсе добре» не мовлю до вас,
батьківська могило, материн спів;
І з вами не вщухне мiй розбрат повiк,
рідний поріг
й згадки дитячих днів.
Я щиро любив і друзів й рідню,
хотів з цілим світом
у злагоді жить,