що всіх стрижуть на один копил.
Так само гидка й вітчизна мені,
що ласкавенька з богатим лише;
Орач, що в полях карк гне дотемна,
камінь їсть сухий – бо нема грошей.
А що є закон, ця святиня людська? –
брутальної сили жорстокий меч.
Над слабим висить він ціле життя,
щомиті готовий зтяти голову з плеч.
Тож скільки не є тих законів й прав,
до всіх в мене зненависть та гнів,
Бо права – підмога гвалтівникам,
а закон – знаряддя вбивць та катів.
Невгасима в мене зненависть до влад –
людожерних вбивць цілих поколінь.
Влада – злий лихвар, ненаситна твар,
війни – ідеал й ціль її волінь.
Минулих й прийдешніх віків-століть,
вона – щонайбільший злочинець й кат;
Увесь її путь – убивства й різня,
жахи одворотні, зграї диктат.
Немов вовкулака груди стиска,
вчавлює в лоб мій важки кулаки.
Лише крок зроблю – ланцюг напина,
трима під замком язик мій й думки.
Тягарем важким на плечі лягла,
прагне будь де, кривдити нас;
Під прапором права—з кісток й черепів—
жахні пирамиди зводить весь час.
Вона – геть усе: правда й закон;
сама Справедливість від влади йде.
Вона тобі й совість, і розум, і честь,
а ти – раб німий,
ти – місце пусте.
Прокляття моє владі повік,
цій хижій гієні з тисяччю лап,
Що кров пролива старих й малих,
розчавлює насмерть, де не пройшла б.
Скажіть-но, людці, лякливі раби,
хто меч вклав до рук такому ж, як ви?
Хто дав йому право суд-помсту вершить,
подібних до себе патрать-душить?
Неси ж, караван, до чорних гадюк,
в пісках поховай, хай збудусь страждань;
Неси та звільни від влади повік,
од невідчепних її піклувань."
Безумні громи вогнистим мечем
нещадно сікли орду хмаровиськ;
Тай самі ж розтрощувались об ряди
гір білогривих, де й гинув їх блиск.
І несамовито буря ревла.
між пальм-кипарисів вітер шалів…
Ось місток хисткий схитнув караван –
перебіг – і далі вчвал вже летів.
Так біг він й летів—дзелінь та дзелінь—
вздовж шляху здіймав куряву до хмар,
Неначе від влади мерщій втікав,
аби не зазнать жахливих покар.
СУРА ШОСТА
В полуденну спечну й суху жаринь,
коли чабрець й нарцис пахтіння ллють,
Змокрілий від поту йшов караван,
в пилюці губивсь, долаючи путь.
"Вперед, караване, крізь злий суховій,
навіки занурься в лоно пісків…" -
(У серці поета бриніли знов
з гіркотою й сумом слова різкі.)
"Хай вітер з палючих пустель примчить,
мій слід замете, розвіє, мов дим,
Хай люди повік не взнають де я,
з ними й дихать не буду повітрям одним.
Онде вже бачу левів рудих –
з жовтавих барханів зорять-пасуть,
З розпатланих хвиль їх грив золотих
вітри іскор рій зривають-несуть.
Сюди! не втечу! – шматуйте, дорвіть
серце, яке давно біль роз'їв…
Хай так, аніж знов повертать до людей,
постукати в двері тих крутіїв.
А люди же ж – що?…– в машкарах чорти,
з копитами й іклами, мов кинджал;
Та найнебезпечнішого нема
від їх
язиків отруйливих жал.
І хто вони є? – зла зграя лисиць,
що знають лише до себе тягти.
Донощикі підлі, вбивці дітей, порушники клятв,
і – кати, кати!
У злиднях вони – лестиві старці,
в біді – боягузи,
що зрадять враз.
В богатстві – зловтішливі, мстиві стають;
пихаті та горді всім напоказ.
А добрий завжди злим в жертву іде,
гидь-погань його мордує та гне.
Рідкістю стало вже добре зерно…
все душить в Світ-Полі зілля дурне.
Тож хай западуться Добро і Зло,
а разом й ви, люди,
прокляття вам!
Прокляття й кожній з ваших вір,
що знають лиш пута кувать рабам.
У грошах вся міць, з їх волі стає
найнижча істота першим лицем;
Надійним – крадій,
героєм – тремтій,
тупий – мудрецем,
блядь – честі Взірцем.
Увесь світ людей стоїть на крові,
слабким бути в ньому – смертельний риск.
І робиться в них усе абияк;
сумління мовчить –
усім править зиск.
Усе – ради зиску;
людина світ
в офіру грошам давно принесла,
й ото – образ Божий? витвір Його?..
шайтан-недоносок! погань зла…
Як скласти всі кроки верблюдів моїх
за весь оцей нескінченний путь –
Не перевершать числа підлот,
що в день один здатна людина втнуть.
(Буйні вітровії: з півночі, півдня,
Західний, Східний стихли на мить…)
Тож вислухай, світе, правдиве слово,
я більше не можу мовчать-терпіть.
Це слово палюче по всьому світу –
з краю в край – хай вітри несуть:
Що гірші, огидніші від людей
самі тільки люди і можуть буть.