Як радісно дивитися як з малого, безпомічного сотворіння робиться щодень краще, щодень міцніше дитятко!
Розділ VІ
Малі змагуни
Джіґінята швидко росли й розвивалися. Оце як качаються по землі, торгають одне одного за шкіру і штовхають лапками. А лапок тих скільки! Тигрик зачатував на чорного. Засів за скринькою, а як тільки чорнасик наблизиться, тоді: гиць! Оба перевертаються й карбульцяють по землі. Йдуть у рух усі лапки і любі рожеві ротики та дрібонькі, але гострі молочні зубки.
Мама вчить дітей порядку. Одна з перших її походок з ними — це до скриньки з піском. Понюхали й зрозуміли: це вихідничок. Уже тепер знають, що в хаті такого не вільно робити. Отож вистрибують зі скриньки й біжать до піску. І скільки тут буває забави, скільки радощів! Он два чорнасики боряться за вступ до вихідничка: один станув на піску і б’є лапою другого, що старається теж туди дістатись. Б’є кріпко, не жалує. Але братчик теж не дурень і не нездара. Наступає раз збоку, то знову спереду і зубами! Вкінці вдається йому вистрибнути на пісок і тоді оба кидаються один на одного і беруться за плечі станувши наперед стовпчиком. Як два боксери вони змагаються і падають на арену в розпалі змагу.
Юрко стоїть збоку й тішиться. Він заохочує обох боксерів, вигукуючи:
— Так його, так його! Не дайся! Не пусти! Зубами, зубами! Збоку, збоку! Бери, бери! Так! Вже лежить! Дай йому порядного прочухана, хай пам’ятає!
Котенята наче б зрозуміли викрики публіки: запалюються до боротьби, змагання стають щораз завзятіші: уже надбігають два інших і тепер заводиться радісна метушня. Качаються по піску, одне одного стягає з нього на землю і виштовхує його зі скриньки, щоб зараз же й самому мусіти ганебно покинути поле бою. Не втерпить Джіґа: стрибає між дітей і лапами та зубами роздає стусани. Тут уже Юркові справжня радість і сміх і він вирішує, що, як звичайно, перемагає дружина «чорних». Але Віра вважає, що це незаконно, бо такий старий змагун як Джіґа не повинен вмішуватися до змагань доросту. Та програна нікого не ганьбить і всі задоволені. Після змагань на арені залишається мокре місце і денеде купка, дбайливо припорпана піском. Кінець діло хвалить.
Тепер уже діти в скриньці тільки на ніч. Цілий день вони граються і бігають по хаті. Вони споживають не лиш молоко, але й картоплю, хліб і юшку. Проте ссати і тепер їм дуже смакує. Немає, справді, понад мамине молоко! Е, є ще щось. Щось, що коти люблять понад усе: миші!
Вечером уся сім'я в кімнаті при вечері. Приносять і Джіґіну скриньку з дітьми. Цікаво й весело дивитись на «хробачню». Це одинокий вільний час у кожного. Юрко покінчив лекції, Володко й Віра свою працю. Вечером і для котів найкращий час. Вони ввечері живіші й веселіші до ловів і до забави.
Оце Джіґа вибігає до сусідньої кімнати, де колись ловила мишей. За хвилину несе щось у роті. Що це? Стара, велика миша! Діти вискакують зі скриньки і починається наука. Джіґа пускає і ловить бідну мишу, підганяє лапкою, чатує. Діти забігають збоку і роблять те саме. При мамі вони вчаться ловів. Маціцькими лапками і гострими зубками наказують своє, котяче, право мишам. Хай знають!
Потім Джіґа їсть мишу, а діти приглядаються. Вона хрупає смаковито і облизується. На її носі кров. Жива, гаряча, оживлююча і скріпляюча кров. Діти нюхають і облизуються теж.
Наступного вечора Джіґа приносить двоє маленьких, ледве народжених мишенят. Певно діти вчорашньої, старої миші. Тепер вже діти граються ними і з’їдають їх. Ця перша їхня миша робить їх зрілими до самостійного життя. Що б не було: вони самі знатимуть де шукати собі харчів.
Та не вгавають веселі ігри. Навпаки, що діти міцніші й здоровіші, гри у них кращі й цікавіші. Он «добування Альказару», тобто шафи з харчами. В Еспанії домашня війна і після геройської оборони паде твердиня Альказар. Тепер наші борці-котенята відограють споконвічну дію добування і оборони.
Оце залога Альказару: усі чотири малі повлазили до шафи. Через поріжок дивляться на світ чотири премилі, веселі мордочки. Джіґа старається добути твердиню. Підступає спершу відважно й хоробро. Та не так швидко справа вдається! Всі чотири оборонці валять її лапками де попаде: по пиці, по голові, по карку. Одна лапка тримається цупко за краєчок шафи, але друга б’є що сили. Перший наступ відперли. Ворог відступає. Юрко тішиться і хвалить:
— Славно! Славно! Бийте ворога! Увага! Увага! Знову наступає!
Ворог прикидається наче б нічого. Наче б він приходив з дружніми намірами. Навіть має охоту до мирових переговорів: ніжним мр! мр! запрошує до згоди. Та оборонці чуйні й недовірчиві.